ВСЕ НОВОСТИ:

До 200-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка

Ви пошукайте ще народ у світі, де лідер нації – поет!

«Молітесь богові одному. Молітесь правді на землі» Т. Г. Шевченко

.. .Ми українці - нація Тараса...
.. .Ми твоєю мудрістю багаті, кожен з нас із тебе вироста...
Так українці звертаються до свого духовного Батька, апостола Правди і науки Тараса Шевченка напередодні відзначення 200-літнього ювілею від Дня його народження.
«.. .Були в нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша, - так промовисто сказав П. Куліш - товариш і соратник Шевченка при його похованні. - Ми ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не можна буде нам, так як ти,безтрепетно святую правду глаголити, то краще ми мовчатимемо - і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.
Шевченко тим і великий, що він поєднав у своїх помислах і сподіваннях, у своїй творчості національне, українське і вселюдське, болі, муки і сподівання окремої людини і цілого народу. І не тільки українського. Тому і став він Людиною Світу. Більш як 600 пам’ятників поставлено Шевченку у всьому світі. Він став монументальним послом України на планеті.
Відкриваючи пам’ятник Кобзареві у Вашінгтоні у 1963 році, президент США Джон Кенеді сказав: «Шевченко зробив нам честь, ставши на нашій землі і показав нам Україну у її величі»
Однак, хочеться застерегти всіх шевченколюбів від надмірних величальних оцінок всенародного ювіляра. Бо вже звучало на його адресу і «геній планетарного значення», і «пророк, посланий господом для провіщення своєї волі», і багато інших славословів. Давайте будемо поважати Божу заповідь - «не сотвори собі кумира» і сприймати Тараса Шевченка перш за все як порадника, товариша, просвітителя і мудрого вчителя. Нам би не стільки хвалити символ нашого духу, скільки подбати, аби його більше читали, розуміли, наслідували. Згадайте, як Кобзар писав: «...Мене там мати повила і повиваючи, співала, свою нудьгу переливала в свою дитину!»
Було б краще, коли б ми, читаючи Шевченка, переливали в себе його правдолюбство, його болі, сподівання, надії, знали його духовні заповіти, аби мати чіткі орієнтири розбудови нашої країни та йшли тими шляхами, які він окреслив. Це було б найкращим відзначенням його ювілею і вираженням любові до вчителя.
Колись Тарас звертався до нас, тоді ще ненароджених:
«А як прийде нудьга в гості, та й на ніч засяде,
От тоді мене, мій друже, зови на пораду»
І цей час прийшов. Шевченко потрібен сьогодні нам, щоб розбудити німу нашу пам'ять, щоб пізнати за допомогою Шевченкового слова чисту «нємішану правду» історії нашого народу, і давню, і сучасну, бо «вороги нові розкрадають, як овець, нас і жеруть!...Окрадені, замучені в путах умираєм...» І в наш час, як і колись «доборолась Україна до самого краю...» і вже недалеко до гіркого пророцтва Кобзаря:
«Погибнеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі». Підтверджується думка про те, що, якщо народ не знає своєї історії, то змушений переживати її знову, в тому числі й трагічні сторінки.
Україна і світ у ці дні готуються відзначати 200-літній ювілей від дня народження Кобзаря. На жаль, наше козацьке містечко Нікополь лише відгукується на вшанування Тараса, розповідаючи школярам та один одному, що Кобзар був народним поетом, оспівував природу і біди народу, оплакував Катерину, а вся «хохляцька раса» сльозу лила, читаючи Тараса. І в цьому, бачте, його цінність.
Ні! Не в цьому! На щастя України у малого ще Тараса спрацювала закручена (на генному рівні - від предків козаків) пружина супротиву і він став борцем проти гніту, жорстокості, брехні за всіх знедолених.
Його становлення як борця проти нелюдського поневолення українців відбулося навесні 1843 року, коли Шевченко поїхав з Петербургу на Україну, де не був 14 років. Ця подорож стала вирішальним етапом на життєвому і творчому шляху поета. Тут він усім єством відчув ганьбу рабської покори, весь сором національної неволі, всю глибину і трагедію національного рабства свого народу. В розпачі звертається до Бога: «За що пропадають? За що ти караєш своїх і покірних, і добрих дітей?» А «ти ж пишалася колись в добрі і розкоші, Вкраїно!»
Знаючи досконало історію України, Шевченко пригадує: «Було колись добре жити на тій Україні... ще за гетьманщини старої... у нашім раї на землі... здається, кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна!»
А що ж сталося потім? Є і на це відповідь у Кобзаря: інші народи «до нас прийшли (вночі підкралися підступно) і нам, сліпим (довірливим, добрим і щирим) передали свої догмати, кров, пожари (і таке не раз бувало в нашій історії), всі зла на світі, войни, чвари...»
І все добро, дітей малих, сестру, жону і все взяли,
І все розтлили, осквернили, і оскверненних, худосилих,
Убогих серцем, завдали в роботу - каторгу.

І заснула вільнолюбива Україна, «бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, в калюжі, в болоті серце погноїла, і в дупло холодне гадюк напустила». Через що і кош це сталося? Бо «ляхи були, усе взяли, кров повипивали, а москалі і світ божий в пута закували», а крім них ще й «жид поганий над козаком коверзував». Найбільше Тараса обурювало, що довгий час - ніякого супротиву рабству:
Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть.
І не в однім такім селі, а скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли пани лукаві.
Гинуть! Гинуть! У ярмах лицарські сини, а препоганії пани Жидам, братам своїм хорошим, остатні продають штани!
«А ви дивились і мовчали, та мовчки чухали чуби, німі і подлії раби»
І «славні правнуки козачі» зробилися рабами, «невольники недужі, заснули, як свиня в калюжі в своїй неволі... й стали... дешевше панської собаки»
1 спали б вони в своїй неволі невідомо стільки часу. Надаємо слово Пантелеймону Кулішу:
.. .Аж тут Шевченко голосно на всю Україну озвався, мов усі співи народні і всі людські сльози разом заговорили. Підняв він з домовини німу нашу пам'ять і поставив перед нею українця, який, викупавшись у своїй крові і сльозах, перебувши незчисленні руїни, пожари і утиски і яким він через всю свою історію стався, що б той зрозумів: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?»
Хвиля обурення проти гнітючого становища рідного народу, бажання щось виправити, чимось допомогти, дала кобзарю таку творчу енергію, таке натхнення, що слово його «огненно заговорило». П. Куліш: «Широко він обняв Україну з її могилами кривавими, з її страшною славою і показав ПРАВДИВО, що було і що єсть на Україні. Його устами весь наш народ заспівав про свою долю: його слово голосною луною розляглось усюди, де лилась наша кров, де лежать наші кості, - всяке серце од його співу СТРЕПЕНУЛОСЯ.» (Із спогадів його сучасників) «Вірші його замучували. Де б він не був, що б не робив, терзають душу, рвуться на білий світ, бентежать... Т не просто вірші, а крик його душі - «Єретик», «Невольник», «Кавказ», «І мертвим, І живим», «Холодний яр», «Іржавець», «Псалми Давидові», «Три літа», - щодня, щоночі - вірші-вірші, писані кров’ю і сльозами:
Тілько я, мов окаянний, і день, і ніч плачу... і ніхто не бачить Оглухли, не чують, кайданами міняються, правою торгують...
«За думою дума роєм вилітає, одна давить серце, друга роздирає»
Душа його кружляла над рідним краєм немов прикута і вигукувала: «О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки!» П. Куліш: «І що тілько живе було з українського роду по всьому світові, все стрепенулося, нашорошило уші і в серце прийняло Тарасове слово: І став Шевченко мов би високим Корогвом серед розпорошеного нашого люду, і з того часу всі в нас поділилися на живих і на мертвих та й довго ще ділитимуться. Слово
Тараса животворяще стало ядром нової сили, закликом до національного прозріння, воскресіння:
Прозріте, люди, день настав, розправте руки, змийте луду,
Прокиньтесь, будьте люди, а не посмішище врагам!
Ця нова сила зараз пробуджується, йде підготовка до народження українського етносу нової епохи. Підтвердження тому - численні євро майдани по всій Україні. Народ, насамперед молодь, стоїть за європейський вибір, вимагає соціальної справедливості, верховенства законів і демократичного самоврядування, шукає шляхи, які б привели б нас до щасливого життя і зробили б нашу державу заможною, успішною, справедливою, на зразок багатьох європейських держав.
Бо ті шляхи, якими вели нас російські та комуністичні вожді «к светлому будущему» ведуть в нікуди, до загибелі. І це ми вже «проходили». Наші батьки, діди і прадіди у XX ст.. повірили у красиву єврейську казку про комунізм (її почав писати Мойсей Мордехай Леві - він же Карл Маркс), загубили національні, життєві орієнтири, понесли незчисленні жертви, «пережили пекельних мук безкрайній ряд».
І тепер, як говорив Кобзар, «прелютая година на нашій славній Україні».
А вірні шляхи до щасливого людського життя окреслив нам бувший кріпак, опромінений божою мудрістю. Т. Шевченко на цьому переломному моменті історії України нам дуже необхідний! Бо прийшов час звернутися до його мудрості, перечитати його твори і переконатися, що дороговкази Тараса з нашими мріями про щасливе життя стовідсотково збігаються, Кожен написаний ним рядок пройшов крізь століття й ожив у нашому сьогоденні. Читаємо у Шевченка найзрозуміліші нам слова: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Хіба це не найгостріша проблема сьогодні, коли в своїй хаті нема правди, коли Україна безсила, коли своїх громадян в угоду «воріженькам» не може забезпечити роботою та гідним життям? Колись вій писав про степи запродані, а нині ми бачимо, що не тільки степи, а й майно народне «запродані жидові, німоті, сини наші на чужині, на чужій роботі».
А заклики Кобзаря жити по правді хіба не актуальні? «Скрізь неправда, де не гляну, все гілаче, все гине...» «Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі.. .научайтесь, як в світі жить, людей любить, за правду стать! За правду згинуть! Без правди горе!» А ці рядки дійсно ожили в нашому сьогоденні:
Якби розказать про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать саме б пекло можна.
«Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить».
Колись на Запорозькій Січі у козаків, творців нашої держави, правив закон, а над законом завжди стояла правда, а вище правди була справедливість, - ми про це повинні пам’ятати.

Тарас часто з надією говорив: «може ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу» і нас обнадіював:
Господь любить свої люде, любить, не оставить,
Дожидає, поки правда перед ними стане.
Ми ще довго і по краплині будемо пізнавати «де, як, коли і що робилось» в історії українського народу, «було що правда, а що снилось» в українсько-польських, російських та українсько-єврейських стосунках від часів Б. Хмельницького, Мазепи і до наших днів, бо ця тема завжди була табуйована. А тиранія відносно української нації завжди трималася на трьох опорах: насильству, страху і брехні. Сам Шевченко так оцінював ці стосунки: якщо полякам, незважаючи на їх минулі утиски він сказав:
Отак - то ляше, друже, брате... подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим,
Ми оновим наш тихий рай...
то іншим нашим сусідам і співжителям, які набивалися нам в «брати», сказав правдиво і категорично: «ви любите на братові шкуру, а не душу».
Нам є чому повчитися у правдолюбця Тараса. Адже він відверто і правдиво називав ката - катом, злодія - злодієм, загарбника - москалем, зрадника - перевертнем. А про злодюг-перевертнів здивовано-презирливо говорив:
Кругом паскуда! Чому ж його не так зовуть?
Чому на нього не плюють? Чому не топчуть?, - і показує людську жадібність і продажність, - Люде! Люде!
За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте...
А хіба не повчальне для нас ставлення Кобзаря до лакеїв в «мережаних лівреях - донощиків і фарисеїв», які «розпинать, а не любити вчились брата»? Хіба у нас нема таких «недолюдків», безчесних, криводушних і зрадливих, які готові «з матері полатану сорочку знімати, матір катувати»? Це про них гнівно сказав Тарас: «О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш? Коли ми діждемося Вашінгтона з новим і праведним законом? А діждемось-таки колись?
Коли наші поработителі писали для нас нашу історію, то хотіли, щоб ми повірили в те, що «казаки и гайдамаки - не воины, разбойники, воры, пятно в нашей истории», то їм Тарас обурливо відповів:
Брешеш! Людоморе!
За святую правду-волю розбойник не стане, не розкує закований у ваші кайдани народ темний...
Не розіб’є живе серце за свою країну... Ви розбойники неситі...
Отак і ви відповідайте тим «перевертням», які українських патріотів називають фашистами.
Молоде покоління повинне чітко розібратись у міжнаціональних стосунках, пам’ятати, що у кожного народу своя власна історія, культура і власні інтереси, бо нове життя прагне правдивого слова і справедливих відносин.
Ми повинні пам’ятати, що брехня, яка одягається в позолоту правди, завжди сприймається краще, аніж сама правда і бути готовими скласти іспит на чесність, правдивість і людяність і завжди говорити правду «неложними устами».
Тарасу Григоровичу дуже хотілося, щоб майбутні покоління «навчились путями добрими ходить», щоб ми розуміли «нащо нас мати привела? Чи для добра, чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм?», бо сам Тарас про себе писав: «Ходив я та плакав, та людей шукав, щоб добру навчили», знаючи, що «добре жить тому, чия душа І дума добро навчилися любить». Тому він і закликає, що заради добра
Нема лучче, краще в світі, як укупі жити (всім народом)
З братом добрим добро певне познать, не ділити.
А задля того, щоб пізнати істину, навчитися «світ озирати», треба вчитися, «ще змалку треба вчитись, а то битимуть, та й дуже», «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Одним з найбільш повчальних творів Шевченка є його «Посланіє» «І мертвим, і живим, і ненародженим...». Ось де невичерпна криниця мудрості Тараса! Ось де чіткий дороговказ до національного прозріння українства! Тут і глибокий аналіз тодішнього (та і теперішнього) стану України - «доборолась Україна до самого краю», і заклик любити свою Вітчизну, бо «нема на світі України, немає другого Дніпра», і шляхи набуття власної, не позиченої мудрості, бо тільки тоді «забудеться срамотня давняя година , і оживе добра слава, слава України».
Багатостраждальний Тарас ради нас, тоді ще не народжених, «орав свій переліг» та засівав свою ниву не словами, а розумом, який, на щастя, саме зараз проростає. Шевченко формує у нашій свідомості любов і повагу до свого роду, до матері, до сім’ї, до жінки, «у нашім раї на Землі нічого кращого немає, як тая мати молодая...»
Не можна не згадати і про роль і місце українського козацтва в творчості Шевченка. Він першим після знищення козацтва московією показав світові козацьку душу - щиру і щедру, мужню і завзяту, і завдяки йому «слава козацькая на всім світі стала».
Усе гине, але слава козацькая, слава не поляже,
Не поляже, а розкаже, що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти...
Тарас Шевченко поставив своє Слово на сторожі «малих рабів отих німих», сам стоїть на варті слова і духу. І словом своїм, і суворим поглядом він освячує і засіває наші душі вірою:

« Борітеся - поборете, вам Бог помагає!
За вас ПРАВДА, за вас СЛАВА і ВОЛЯ святая!»

Микола Гречаний наказний отаман культурно – освітніх заходів ГО «Нікопольська Січ». Січень, 2014

P.S. -

Наше завдання - сучасних українців - стати сильними. Тільки знання правди зробить нас сильними. Я хочу знати чисту, немішану правду, чому мій народ живе у віковічному страху, зі спотвореним генетичним кодом і менталітетом, з понівеченим світоглядом, з почуттям меншовартості, без відчуття власної гідності і самоповаги?
Я не шукаю ярма ні для кого, не хочу нічийого поневолення. Я хочу бути господарем на своїй Богом даній мені землі, вільній від будь-чийого ідеологічного, інтелектуального, політичного, економічного безроздільного панування. Я хочу мати власне житло, роботу, гідний заробіток, захист держави, повагу до своєї особистості і впевненість у майбутньому для мене і моїх нащадків, як це відбувається у цивілізованих державах світу.
Ми заробили право бути господарями на нашій землі. Ми заробили благословення Бога і природи нашим генієм, нашою працелюбністю, щирістю, добро тою, любов’ю до землі і пісні, творчістю, вірою і ми не відступимося від боротьби за наші права і нашу свободу. Ми рішуче і одностайно підемо до нашої мети тим дороговказом, який окреслив нам наш духовний Батько, Апостол Правди і Науки, провидець Тарас Шевченко.

Сучасний поет Борис Олійник закликає нас:
« Злізайте з печі, вдарте у кресала, аби вогонь пропік на душах сало і нагадав,
що править не живіт, а дух Шевченка, віщого месії,
що ми - вкраїнці, а не гречкосії, що ми - живі...»

Микола Гречаний наказний отаман культурно – освітніх заходів громадської організації
«Нікопольська Січ» . 
Січень, 2014

Больше комментариев на страницах газеты "ГОРОД Никополь" в соцсетях:

 facebooktelegram,  twitter,Google +, и видео на нашем канале: Канал на youtube


 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

2 комментария

Честный 22 марта 2014 19:25
З задоволеням прочитав на мою думку наукову статю. М.Гречаному моя повага!
Слава Україні!
  • 0
Нікопольська Січ 22 марта 2014 22:13
Дивлячись в історію,все більше задаюсь питанням,яка ж зброя сильніша, шабля в руках не переможного характерника Івана Сірка, чи гусяче перо в руках поєта та письменника Тараса Шевченка?!...) По справжньому змінює світ той, хто змінює свідомість людини!...
  • 0

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.