ВСЕ НОВОСТИ:

Облудливі пільги

Такої світ іще не знав наруги – 
             як над  народом  хазяйнують слуги…
                                                                             Микола Білокопитов       

«Зри в корінь та розгледь словесне плетіння»* - напучували колись вустами свого потаємного глашатая Козьми Пруткова служителі музи, досить  відомі за свого часу, і зокрема гострим та  дотепним слівцем. Слушна  усім порада, а надто коли йдеться про нормативно-правові формуляри загальнодержавного рівня, яким завше притаманні вправні словоблуддя, лукаві термінологічні лазівки та одвічні юридичні незугарності. Хоча ж вони ,за великим рахунком, і  покликані створити для суспільства більш зручні умови співіснування.

Особливо ж, коли подібні державницькі акти прописуються  для цілих регіонів країни, всуціль залежних від примх розщепленого атому, вже не такого й мирного, як   спершу здається. В даному сенсі апелюємо до закону, прийнятого доволі далекого 1995 року, що відтоді  регламентує всю вітчизняну ядерну енергетику  й визначає  ряд фундаментальних критеріїв улаштування радіаційної безпеки країни. Та от лиш невдача, і, мабуть-таки, не випадкова, бо запровадження злободенних соціальних норм наші законотворчі обранці вже на зорі незалежних скликань, геть з-перед очей, взялися віддавати на розсуд Кабміну.

Там же, як у каламутній воді, на поверхню спливає хіба що  легковажний непотріб. Реалізація ж життєво необхідних новацій, без вагань, відкидається у далеку, засновану павутинням шухляду, бо ж не для себе коханих. І такий метод господарювання  уряди всіх кольорів та відтінків вже відполірували до паркетного блиску з несподівано підступною для всіх слизотою. Ба більше, навіть усупереч вже існуючій законодавчій базі і стократ доконаному  факту постійного генерування в довкілля ізотопів неприродного походження атомними станціями усіх, без винятку, країн. Хоча, як це не прикро, останнє ще з 1949 року всіляко утаємничується та замовчується, починаючи з рівня операторів ядерних установок і аж до міжнародних інстанцій  МАГАТЕ й МООЗ. А відтак наслідки від радіоізотопного забруднення  для гомо сапієнс і всяк сущого цілковито не передбачувані, бо всі перестороги надійно сховані за сімома замками. При цьому всьому заручники атомного ренесансу, зокрема в Україні та бувших її партнерах по соцтабору, не мають ані достовірної інформації про чудо енергетику, ані якихось відчутних заохочень з боку держави.
           
Та все ж під дужим натиском неурядових організацій екологічного спрямування і небайдужої громадськості крига, врешті-решт, хоча й мляво, починає скресати. Сталася кнопкотворна дивовижа, яку важко порівняти навіть із якимось із уже відомих чудес світу. Нарешті, наші депутати віддали свої дорогоцінні голоси за вже  давно вистражданий З.У. від 17.11.2009року «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування питань соціального захисту населення, яке проживає на території зони спостереження, підприємств з видобування і переробки уранових руд, ядерних установок і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами». Відтоді нашим улюбленим урядам   уже нікуди було подітись.  Тож, із великим скрипом, майже дев’ять років  поспіль жителі територій розташування АЕС, а з ними і всіх інших ядерних об’єктів країни отримують крихти з барського столу у вигляді субвенції держбюджету. Як нібито  їхню нам компенсацію за реальне радіаційне опромінення. 
           
Щонайперше, в розрізі даного питання слід  відзначити, що вище названим  Законом України від 17.11.2009р. і особливо подальшими нормативними актами до вже згадуваного базового ЗУ від 8.02.1995 року «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» були привнесені суттєві і далеко не однозначні корективи. Тепер у них не один   дідько ногу зламає. Бо навіть, якщо основні положення названих законів і  виписані як норми прямої дії, це жодним чином не убезпечує мешканців атомних резервацій від вражаючих провладних маніпуляцій,  починаючи вже  від першого ядерного закону.  Відтак, аби хоч на йоту розпізнати  воістину завидну  чиновницьку винахідливість, її неабияку спритність та здатність тлумачити на свій лад  нормативні параграфи, доведеться  дещо глибше зануритись у свята святих – незбагнену царину владних циркулярів. Спробуймо разом  розставити у вище означеній можновладній  плутанині всі, так би мовити, крапки над «і», а заодно й відшукати там хоч якесь раціональне зерно. Принагідно до теми зроблю наголос на факті  визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.05.2010р. №14рп/2010 деяких положень раніш згадуваних законів неконституційними, і зокрема  в частині делегування Кабміну не властивих йому повноважень. Але   такі дрібниці аж ніяк не протверезили ані урядовців, ані парламентарів, тому й оснащувати  свої дітища законними  рамками ніхто не збирається. 
             
Тож, повертаючись до нині узаконеної дійсності, відзначу, що головне і наріжне в ній, як на мене, криється у свідомій підміні та відвертому викривленні поняття «компенсація ризику населення». Бо ті своєрідні поблажки,  що надаються нам з 2010 року, можна розгледіти хіба що під потужним мікроскопом.  Адже субвенція держбюджету згідно урядових постанов  спрямовується  виключно на облаштування вулиць і доріг, ремонт покрівель та заміну вікон на пластикові (хімічні). Незрозуміло тільки компенсація чого саме усім цим передбачалась? Згодьтесь, що  бездумно  директивне, за вказівкою зверху,  укладання коштів ув асфальт, руберойд і вініл не може слугувати компенсаторними заходами, як такими .

Бо як же  тоді розуміти подібну  бурну  імітацію активного про всіх піклування в регіонах , далеких від атомних зон? Тож для нас  усе це мишаче вовтузіння з псевдокомпенсацією видається нічим іншим, як дешевим окозамилюванням. Та, щоб і надалі не зоставатись   цілковитими дурниками, нам спершу самим необхідно спробувати пробуркатись від летаргічного сну. Спросоння хоча б якось згуртуватись, і трішки розкинути пласкими  мізками власне про сьогодення своє і майбуття найрідніших онучат. А вже потому гуртом чогось вимагати від обраних нами керманичів. Бо ніщо й ніколи так не згуртовує і не активізує чиновництво, як своєчасний і влучний стусан у сідницю.

Тож  заради  бодай часткового  відшкодування автохтонному населенню, не з доброї  волі його постійне  перебування на пороховій бочці , давайте гуртом підштовхнемо наших народолюбців  до розробки та ухвалення дійсно компенсаторних законодавчих програм, які їм і досі чомусь не до снаги :  
    - запровадження дієвого медичного моніторингу, а також обов’язкового державним коштом медичного страхування  найбільш уразливих захворювань, прямо, або ж опосередковано пов’язаних з радіаційним забрудненням і тепловим навантаженням;              - оснащення закладів охорони здоров’я всіх населених пунктів зони спостереження , а не лишень міст-супутників АЕС, сучасним діагностичним і лікувальним обладнанням на зразок профілакторію ЗАЕС; там є все і навіть більше;                                                     - забезпечення населення,підприємств,організацій та навчальних закладів засобами індивідуального захисту і препаратами стабільного йоду;     
    -з метою зменшення  теплового навантаження на регіон,   передбачити, на основі теплових насосів, теплопостачання прилеглих населених пунктів із гідроспоруд АЕС, щодо ЗАЕС - разом із містами Нікополь,Покров,Марганець і Запоріжжя. Така перспектива відносно нашого регіону вже розглядалася за участю ЄБРР та деяких вітчизняних банків ще у 2008 році,але щось у них тоді не склалось. Хоча, насправді, реалізація подібних проектів була б вигідною з багатьох аспектів. Це й суттєве зменшення об’ємів  цілодобових випарувань та скидів підігрітої суміші зі ставків-охолоджувачів атомних станцій у водойми загального користування (з яких більшість тутешнього люду споживає воду), і зниження собівартості виробленої на АЕС електроенергії, і значне скорочення обсягів споживання такого «колючого» природного газу, і ще безліч переваг, однією з яких є можливість повернення до зворотного (закритого типу) спеціального водокористування АЕС з давно впровадженого прямоточного;
    - облаштувати в містах і селах зони спостереження пункти дозиметричного контролю  сучасними надчутливими приборами для вимірювання і висвітлення на табло дійсного рівня радіаційного забруднення, як це, хоча й примітивно, та все ж здійснювалося в перші роки функціонування ЗАЕС, та створити декілька незалежних  систем позавідомчого (державного, обласного) радіаційного контролю, подібних до вже напрацьованих в Країні Висхідного Сонця; 
         - ввести юридичну відповідальність оператора ядерної установки щодо вчасного і ґрунтовного інформування населення про нештатні ситуації на об’єктах, оскільки сьогоднішнє їх повальне  втаємничення породжує ще більшу відразу до атомної енергетики;
              - запровадити систему технічного переоснащення атомних станцій із застосуванням новітніх зразків фільтрувального обладнання і сорбентів для мінімізації планових (передбачених проектами) викидів і скидів радіонуклідів у навколишнє середовище, оскільки діюча програма підвищення безпеки АЕС, так звана КзППБ, дане питання не вирішує. Хоча, як відомо, тритій, або ж важка вода, поки що нічим не відфільтровується, тому безперешкодно розповсюджується по всій  Земній кулі; 
    - задоволення потреб населення у питній воді з артезіанських свердловин завглибшки  100 і більше метрів, куди не потрапляють сполуки тритію та інші неприродні радіонукліди-продукти ядерного розщеплення;    - створення робочих місць шляхом будівництва екологічно чистих державних підприємств й усебічна преференція розвитку підприємництва на зразок вільних економічних зон чи індустріальних парків;   
       -фітодезактивація населених пунктів разом із усією територією зони розташування ядерних об’єктів і підприємств спеціальною швидкорослою флорою, здатною поглинати радіонукліди (павловнія,сосна звичайна,ялина,водний гіацинт,горець сахалінський і т.п.), а також застосування інших методів дезактивації ;     
       - наповнення за помірними цінами об’єктів торгівлі морською рибою, морепродуктами, молочними та іншими продуктами, що вирощені й вироблені на територіях з радіусом віддалення від АЕС як мінімум 100 і більше км та  з максимальним природним вмістом в них  йоду, фосфору, калію,  кальцію і інших елементів, які в організмі людини легко піддаються радіоізотопній трансформації;               - цілодобове, особливо в спекотну пору  зволоження вулиць населених пунктів;
                -  задоволення  електроенергією приватних споживачів в повному обсязі, або хоча б до  250 КВт/год. за нульовим тарифом;
               - забезпечення населених пунктів повноцінним функціонуванням закладів дозвілля, культури і спорту зі змістовним їх наповненням;       
          - облаштування, врешті-решт,  твердим покриттям евакуаційних доріг, щоби вони значилися не лишень на папері;                
                 - визначення та узгодження не одного-єдиного, а декількох районів евакуації жителів зони спостереження з урахуванням напрямку вітру на момент, не дай Боже, чого. До прикладу: місце евакуації населення Кам’янсько-Дніпровського району передбачене у південному напрямку за якихось 45-50 км від ЗАЕС і це при тому, що вітри тут переважають саме північного і північно-східного напрямків. Тому й поїдемо, чого доброго, із вогню та в полум’я;       
         - обладнання пунктів збору для евакуації, враховуючи світовий досвід (Фукусіма і безліч аварій до неї),та регулярне проведення евакуаційних тренувань з максимальним залученням всіх сил і засобів;                                                                    - забезпечення вуличним освітленням, особливо в сільських населених пунктах;       
         - відновлення і подальше утримання в належному стані на випадок інформування населення мережі провідного  радіомовлення з вуличними гучномовцями і звуковими сиренами, а також облаштування в усіх населених пунктах апаратних радіовузлів;
                - запровадження системи СМС повідомлень про надзвичайні події для всіх операторів стільникового зв’язку і провайдерів  інтернету.
                  - з огляду на те, що енергетична незалежність є чи не найголовнішим чинником безпеки країни, розробити з прийняттям в парламенті ( не як двічі поспіль розпорядженням Кабміну) Державну Енергетичну стратегію з нахилом на максимальне  впровадження відновлювальної енергетики та торієвих установок;
                   - ініціювати широке висвітлення в ЗМІ та ввести в навчальні курси шкіл і інших закладів освіти програми з основ безпечного проживання в регіонах з високим ядерним ризиком;
                  - окремим законом окреслити чіткі критерії формування, наповнення і захисту від знецінення та почасти неситого ока урядовців спеціального фонду для зняття з експлуатації енергоблоків АЕС, які вже відпрацювали належний  термін, з урахуванням світової практики й вартості таких робіт, що вже на сьогодні складає близько 1,5 млрд. євро, і це лиш для одного атомного блоку;
                   - законодавчо врегулювати питання щодо страхування ядерно – небезпечних об’єктів для можливої моральної і матеріальної компенсації збитків мешканцям навколишніх територій на випадок, не приведи Господи, чого;
                - розробити дієву програму утилізації розташованого на березі Каховського водосховища золо відвалу Запорізької ТЕС й подібних золо накопичувачів інших теплоелектростанцій країни, що мають високий рівень радіації та вміщують елементи усієї таблиці Менделєєва. Сконцентрована гримуча суміш промивається дощами у водосховище та в підземні водоносні горизонти і розноситься вітрами по всій окрузі. А у приватних власників даних об’єктів, на зразок ДТЕК, поки що нема бажання займатись цим давно назрілим питанням;
    
Якби втілення даних пропозицій  фінансувалося самими ядерно-енергетичними підприємствами, які продукують загрози людям й усьому навколишньому середовищу, що,  зазвичай ,  і має бути, думаю, у них було б значно менше підстав хизувалися на всю країну продажем електроенергії в ДП«Енергоринок» за нібито найнижчим, проте зовсім не обґрунтованим НКРЕКП тарифом. Бо за всіма канонами, атом у завуальовано мілітаристському вбранні одвічно був та й залишається найдорожчим і найуразливішим. Тому й ухвалення   подібних заходів  життєзабезпечення, звичайно, за дещо більшої поваги до своїх утримувачів, мало б відбутися  якщо не до початку,то принаймні, в перші роки функціонування ядерних установок. Навмисне ж стільки років затягування з їх прийняттям рано чи пізно неодмінно призведе до незворотних та вкрай небажаних медичних,  біологічних  і, як наслідок, соціально-демографічних проблем.     

      Рухаймось далі. Як це не дивно, але ж наведене вище атомне законодавство навіть уже тепер передбачає «здійснення заходів з поліпшення умов проживання та праці громадян, які мешкають на зазначених ( цебто ядерно небезпечних, авт.)   територіях» за процедурами,встановленими, знову ж таки, Кабінетом Міністрів України. Та від написаного нікому  легше поки що  не стало. Бо за багато років нам ніде було  дізнатися, що це за такі вельми мудровані процедури, і який із КМУ та коли врешті насмілиться їх встановити. Поки-що ж Закон** і прийняті на його основі постанови Кабміну настільки забюрократизовані, що лиш нав’язують безліч непотрібних   узгоджень та нездорових взаємин із чиновництвом на рівні району, області й Києва.

До речі, щодо визначення терміну «зона спостереження», то ні нам, ні, я думаю, депутатам з урядовцями достеменно невідомо і незрозуміло, який же соціально - правовий статус цієї зони. Хто, в якому обсязі, за ким, чи за чим зобов’язаний спостерігати , де накопичувати та аналізувати дані отриманих спостережень, вчасно інформувати проживаючих в зоні про їх результати та оперативно приймати відповідні рішення?! Загалом же поведінка владних структур на усіх  їхніх щаблях стосовно радіаційного впливу і повсякчасної шкоди абсолютно дружнього, як нам намагаються втлумачити,   атому давно вже вимальовується за логікою класиків діамату – «такого нема і не може бути, тому, що не може бути ніколи», геть, як на автора, нехтуючи уроками Чорнобиля, Фукусіми і багато чим іншим. Тож наочно – продовження  буяння зажирілого на державному харчі безпам’ятства з яскраво вираженою ментальною віддаленістю, якщо не повним відстороненням печерських небожителів від наших щоденних, просякнутих радіацією буднів.
    
Тепер звернімось до числових параметрів Закону. Об’єм  відрахувань від реалізованої за рік чи місяць електроенергії експлуатуючою організацією до спеціального фонду держбюджету для компенсації ризику населення у  зонах спостереження парламентарі визначили в 1 %. Все гаразд, але ж з часу прийняття  даного законодавчого акту інфляційні процеси значно прискорилися, і соціально-економічна ситуація в країні суттєво погіршилась. Тому й підвищення обсягу відрахувань  для оператора ядерних установок, скажімо, до 2%,  безсумнівно було б виправданим. Тим більше,  дана ініціатива суголосна із заявами Президента Державної енергетичної корпорації «Енергоатом» Ю.О.Недашковського, який публічно висловлює свою готовність усіляко сприяти покращенню ядерного законодавства. Наступне: згідно нормам Закону, 30% акумульованих у фонді коштів отримують у своє розпорядження обласні ради, на території яких розташовані ядерні установки і об’єкти , 15% - міста-супутники АЕС і 55% - міські і районні ради зон спостереження.

Тут доречно зауважити, що обласні депутати можуть спрямувати дану субвенцію в якусь Велику Малопузівку, де про найгуманніший з усіх атомів і не чули. З другого боку розподіл: 15%  коштів для нашого, як приклад, 55-ти тисячного Енергодару і 55% для 44 населених пунктів зони спостереження ЗАЕС в Запорізькій і Дніпропетровській областях з населенням більше 300 тисяч чоловік, виглядає зовсім некоректно. То ж, оперуючи наведеним та, зважаючи на стрімкі процеси децентралізації, до територіальних громад зон спостереження атомних станцій і об’єктів має бути спрямовано, як мінімум, 85% субвенції держбюджету. З даного приводу слід акцентувати, що вже сьогодні комунальна, житлова, транспортна та інша інфраструктура  монофункціональних міст АЕС , а також їх система охорони здоров’я, культури і побуту незмірно перевищує за відповідними показниками інші міста зони розташування АЕС, вже навіть не говорячи про жахливий стан  речей в сільській місцевості.

Слід також звернути увагу, що законодавець не означив пріоритетність розподілу коштів в залежності  від наближення населених пунктів до об’єктів, що розпорошують невидимий  атом. Приміром, мешканці поближнього від ЗАЕС села Водяного, що ледь не межує зі станційними гідроспорудами, споглядають всі шість горшкуватих реакторів, вщерть наповнених гамма-випромінювальними нечистотами, прямо  з вікон власних осель.  У той же час  інші села зони спостереження, приміром,   Балки чи Велика Білозерка, віддалені  на більше ніж  25-30 км і геть зовсім позбавлені подібного «задоволення».    

Стосовно ж компенсації ризику, що в первісному вигляді також  передбачав  Закон,  від єдиного в Україні сухого сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП), який попри здоровий  глузд, притулили  на промисловій площадці  ЗАЕС, то картина видається зовсім невтішною. І хоча з часу напівлегального  введення в експлуатацію даного сховища у 2001 році  вже спливло чимало літ, попри   вимогам Закону і невдоволення громадськості,  жодної гривні субвенції за його мирне там перебування ще ніхто не отримав. Спершу нам обіцяли якось уладнати це дражливе питання і почати виплачувати , як звемо ми їх -  «гробові». Але ж згодом,у 2012 році, тишком-нишком від стороннього ока підчистили вище названий Закон вкупі з базовим ЗУ від 8.02.1995р. №39 ,та ще низку суміжних законів і тим самим взагалі виключили  ССВЯП з переліку об’єктів, щодо яких діє «Порядок справляння збору…»,затвердженого ПКМУ від 19.05.2010р. №352.

Мабуть, щоб віддані на милість термоядерного розпаду аборигени,  менше замріювались та не дуже слину  розпускали.  І це при тому, що випалене лише на 2% ядерне паливо становить у сховищі, за збігом певних обставин, значно більшу, у порівнянні з постійно діючими реакторами, загрозу. Про що невпинно й багато років поспіль  твердять світові знавці атомного синтезу. Передовсім це обумовлено розміщенням контейнерів з відпрацьованим паливом просто неба та відсутністю в ССВЯП бодай-якого захисту від некерованої ланцюгової реакції. Також  не забуваймо, що ця радіоактивна Зірка Полин, рівно як і вся шестиголова Запорізька АЕС, зійшла на самісінькому березі й без того смертельно змученого залізобетонними путами Дніпра.

Повертаючись знову до ССВЯП зазначу, що на сьогодні в сховищі  з 380  запланованих проектом контейнерів, вже встановлено 147, де зберігається 3528 збірки з тепловиділяючими елементами(ТВЕЛ)і їх кількість , звичайно ж, щороку збільшується. Звісно також, що в роботі кожного з енергоблоків ЗАЕС одночасно задіяні 163 збірки. Тож загалом, окрім шести працюючих, щедро покритих біжутерією і нафталіном блоків-пенсіонерів, маємо ще майже 22 реактора в ССВЯП, які смиренно причаїлись в очікуванні своєї незвіданої долі. В них,  відповідно до паспортів ТВЕЛ , міститься  1300 тонн вихідної маси суми ізотопів урану. Не треба й арифмометра для підрахування, що навіть при жалюгідних 45 грн. за кілограм урану  справляння збору на компенсацію ризиків, хвацьки запропонованих Законом та вище названою ПКМУ і потому  не менш вміло скасованих, субвенція жителям зони спостереження ЗАЕС  щорічно недораховується майже 60 млн. грн. Мабуть, столичні владники вирішили, що ми, перебуваючи в районі  технологічно перевантаженого  енергокомплексу  ЗТЕС-ЗАЕС-ССВЯП і  вдихаючи на повні груди його кислотно-радіаційні випарування вкупі зі сморідом Каховського водосховища, й без того розкошуємо, наче сир   у маслі. Самі ж вони , пихаті, згадувані повсякчас недобрим словом, до самої омріяної  і аж надто принадливої державної  вислуги так і не допетрають: хто ж насправді утримує їх, та кому  вони мають служити.     

         Наостанок коротко найцікавіше, що, врешті, й змусило до написання статті. Мимохідь гортаючи сторінки рішення від 28.03.2017 р. за № 8- 7, яким Рахункова палата України затвердила «Звіт про результати аудиту ефективності виконання повноважень органами державної влади в частині контролю за повнотою та своєчасністю надходжень збору на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження», впала в очі чергова, вишукана, з  кабінетним гаптуванням,  афера. Як свідчить «Звіт», зі всього обсягу справлених на компенсацію ризику коштів, до нас із вами доходить не більше 25%, або ж четверта частка від належного. Левова ж частина грошей (до 75%) шляхом безконтрольності і  вмілих крутійських комбінацій спочатку абияк збирається , затим спрямовується аж ніяк не на відшкодування ризиків, а банально зараховується до загального фонду державного бюджету. Ми ж з вами, наївні, тому й тричі ошукані, київських пустобрехів завжди чемно слухали та вважали, що вони нас і дійсно озолочують.

Що й не кажіть, а «слуги народу» справно користуються тотальною необізнаністю громадян з прищепленою рабською вадою невтручання, набутою  нами вподовж  століть «братства» з потатарщиним заліссям. Потому уже вкотре і  розводять нас, як сліпих кошенят!  Їм же, вкрай знахабнілим, до того ж колективно-безвідповідальним , з  їхніх затишних департаментів, за тридев’ять від нуклідів земель, і поготів високо, вибачте на слові, плювати  на елементарну порядність, та, певно, й на наші, вкрай збайдужілі голови.
                 
 Відтак, шановне товариство, годі  врешті-решт очікувати порядності від найнятих нами виконавців. Бо цей квотно-урядовий, а слідом й дещо дрібніший різночинний служивий люд і надалі безкарно плюндруватиме як соціально спрямовані закони, так і  рішення Рахункової палати та  Конституційного суду України.  Допоки ми «мовчатимемо , як ягнята,  витріщивши очі».  Мабуть на часі розумно скоротити та привести до тями численну чиновницьку братію, занадто обтяжливу дірявій кишені трударя. Затим  всім миром безупинно домагатися встановлення над ними жорсткого парламентського й відповідно громадського контролю.

При цьому усіляко спонукати всіх високопоставлених утриманців до розробки  й схвалення запропонованих соціально-економічних та екологічних програм. У  суспільстві, яке себе поважає,  такі речі є цілком елементарними. Тож, без усякого сумніву,саме  до нас, усе ще беззубих, як те  немовля,  спрямоване палаюче слово Кобзаря:  «…Вставайте, // Кайдани порвіте…».
                                                       
                                            Василь Білицький,  
 с. Водяне, Запорізька обл.

Больше комментариев на страницах газеты "ГОРОД Никополь" в соцсетях:

 facebooktelegram,  twitter,Google +, и видео на нашем канале: Канал на youtube


 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.