29 жовтня дві шкільні команди – козацькі курені військово – патріотичної, спортивної гри "Зірниця на козацьких стежках", переможці 2012 року - команда двадцять першої школи та  2013року команда - двадцятої школи побували на екскурсії на острові Хортиця.

Екскурсію влаштували ініціатори та організатори щорічної програми – гри "Зірниця на козацьких стежках" Асоціація громадських організацій міста Нікополь "Авангард" у складі якої, ключові  дії по цим заходам виконують громадські організації "Нікопольська Січ" ГУК ВЗН отаман Олександр Шевченко та  "Союз Ветеранів Афганістану Нікополя" голова Олександр Дніпровський, до складу Авангарду входять, також, організації: ветеранів МВС, Чорнобильців, прикордонників, десантників, інвалідів Афганської війни та "Аква".

Нікопольська Січ  з 2010 року втілює військово – патріотичну програму для формування особистості підлітків, основа її взята з військово – патріотичної програми "Сокіл"(Джура), спочатку вона називалась "Козацькими стежками", потім "Зірниця на козацьких стежках». Нарешті у 2011році міська влада погодилась  і восени відбулося  відкриття гри, яке своєю похідною цікавістю запало в душі і згадується  з радістю багатьма школярами та вчителями. Асоціація могла використати  кошти затрачені на екскурсію для інших справ, яких не мало, особисто у інвалідів, та розуміння необхідності виховання молоді не залишає розум та душу воїнів що у запасі.

Так осіннім ранком, після похідного шикування та інструкцій, перед двадцятою школою,  два мікроавтобуси з 24 школярами – джурами, двома вчитилями та головами організацій вирушили, на Січ, але дорога була не простою. Крім іншого, у Нікополі та на  трасі, цілі сутки,  нібито молоко стояв туман, ми дуже переживали що діти не побачать чарівні краєвиди острова, але Хортиця знову підкреслила свою містичну силу, бо саме на острові та навколо нього туману не було. Благословенну енергетику острова підкреслює ще той факт, що навіть біля води там відсутні комарі – маленькі вампіри. Це був будній, простий день, та нас здивувала величезна кількість туристичних автобусів, що привезли відвідувачів з різних куточків України. І мене знову захлеснула обуреність на нашу місцеву владу, що так погано розуміє історичну привабливість Нікопольщини, а ще більше мої емоції підігрівали екскурсоводи, які "дивували" наших школярів, дізнавшись звідки ми, висловами : «А Нікопольщина , це центр розташування Запорозьких січей!». Діти були здивовані помпезністю природи острова, чудотворною красою Дніпра з сивими та суворими скелями кам'яних порогів, що прикрасила різнокольоровістю дерев мудра осінь.

На дорогах для туристів зустрічаються кам'яні та дерев'яні пам'ятники, різьбові дерев'яні указники руху на туристичні об'єкти, сувенірні лавки. «Ухти! Суперово! Як в кіно!» - здивовано викрикували зі строю джури побачивши частокіл з ровом Січі та верхівки Січової церкви, одразу попросили зупинитися для фотографувань, хвилин п'ятнадцять біля частоколу їм здавалося замало, бо не знали що їх очікувало по переду. Ми замовили екскурсоводів по Січі та музею, але я тільки те і робив, що ледве вдержував біля цікавих розповідей екскурсоводів наших школярів, які намагалися задовольнити спрагу  зацікавленості до побаченого по своєму. Майже в усі гармати позаглядали та обмацавши їх наші джури, які гармати побільше були осідлані нашими маленькими берегинями. Кожен курінь на Січі як кімната сюрпризів козацького побуту з  якоюсь часткою Січової історії.

Мені особисто сподобався курінь кошового отамана, де все здавалося до болі знайомим, тільки хтось з наївним знанням справи намагався упорядкувати речі. Зайшовши до церкви діти поводились легко, але коли я став у молитві було тихо, перехрестився та у поклоні пристав лобом до ікони Покрови Божої Матері, коли піднявся, за мною стояли молоді отамани наших дитячих козацьких куренів і де кілька джур, які зробили теж саме.

Недаремно – подумав я, все-таки недаремно ми витрачаємо час та сили. Діти дуже жалкували, що було мало часу, щоб побути на Січі, двох годин дуже за мало.  Музей був переповнений туристами, тому нам запропонували екскурсію з кінця експозиції, де ми одразу попали до панорами Великої Вітчизняної війни.  Учасники бойових дій в Афганістані Олександр Дніпровський та Олександр Яровий   були у захваті від того враження що створює ця наче зупинена  в часі  жахлива подія бою на березі Дніпра з танками, літаками, зривами, вбитими і пораненими та воюючими солдатами. Далі було ще дві панорами доби Руського лицарства та козацтва, історія в скульптурах та документах і речах, зброї що передають дух часів від Скіфії та козацтва, навіть величезний ствол деревини з яких козаки робили човни. Дуже мені сподобалась залізна скульптура Петра Калнишевського та січового  козака. Помітив я, що багато речей були привезені та подарені музею саме за останні два три роки. 

Діти вийшли з музею задоволені і  втомлені та це не зупинило їх нарешті забігти на височенний курган напроти входу у музей, на якому, зазивав до неба величезний дерев'яний хрест, а поруч гордо майорів державний прапор України внесенний до книги рекордів України як самий високо встановлений над рівнем моря прапор, встановлений за ініціативою громади міста Запоріжжя. Підхопив вільний вітер в натхненно піднятих до неба руках Нікопольських козацьких джур і перехідний прапор  "Зірниці на козацьких стежках". Під курганом, під дубочками, на узбережжі Дніпра присіли наші козачата поїсти перед дорогою додому, щось пошептавшись питають у мене: "Пан отаман, а яка у вас зарплатня за оце, що ви козакуєте, отаманствуєте, скільки платять? " Трохи засмутившись, здивував дітей відповіддю, що, поки що, плачу я за свою діяльність своїм часом, зусиллями, а де коли і коштами з свого сімейного бюджету, як сказано у Святому письмі – віддай десятину Богу.

От ми і служимо Богу, козацтву та Україні!  Коли йшли до автобусів і вигукували голосно - Будьмо! Гей! Слава Україні! Героям Слава! Завзятий пожилий козак - рідновір, що стояв біля лавки з оберегами та амулетами, спитав : "Звідки ж такі завзяті козачата? " Кажу:" З Нікопольщини!" Він  бухикає усміхаючись: " Тоді ясно! " Вже як сіли у автобус один з джур каже: "А можна до вас в організацію? Хочу бути справжнім козаком! "  І це як бальзам на душу, бо не даремно, не даремно витрачаємо час на молодь, якій на перший погляд начебто воно і непотрібно, а потім бачиш, як на твоїх очах формуються справжні захисники Вітчизни, добрі люди.

   Останнім часом все більше стає питання про козацтво, що це, сучасна національна мода? Національний фарс ? Афера, чи національна рятувальна ідея, ідеологія, що воно таке? Як приклад для пояснення хочу навести недавню подію у селі Павлопіля Нікопольського району, де дітям  всього другого класу  провели підготовчий захід по вступу до козацтва. Перед цією подією мені зателефонувала вчителька цього  класу, ініціатор цієї ідеї, просе про підтримку і каже, що довгий час шукала на чому можна виховувати дітей, ідеології не якої немає, і якось випадково потрапила в інтернеті на Козацьку педагогіку, як осяяло, це саме те, що треба! Дізнавшись що у цьому класі всього сім хлопців, це як раз за чисельністю РОЙ ( команда) для військово – патріотичної, спортивної програми - гри"Сокіл"(Джура), запропонував відразу починати роботу з виховної програми цієї гри.

Таким чином, будуть виховані  патріоти. І це не одиничний випадок. Але буває не мало ситуацій коли іграшкові "генерали " – герої та академіки самостворенних пустодзвонних паперів, для галочки у реєстрі, оптом приймають собі в організації цілі заклади, де діти, підлітки присягають не розуміючи що вони роблять, це паплюження ідеї, як наслідок безпечності державних діячів, що затримують вихід Закону про козацтво. Та в цілому, у лавах козацтва, все одно, залишаються тільки справжні патріоти, а "генералам" не довго вже бавитися залишилося.   І як не крути, а в Україні , на сьогодення,  ідеологія козацького Звичаєвого Права, це єдине, що може виховувати нове покоління у добропорядному, патріотичному, національному дусі.

                                              Отаман ГО "Нікопольська Січ" ГУК, член правління АГОН "Авангард"

                                                                                                                                                Шевченко О.В.