22 січня 2015 року завершилася героїчна оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дня. Це більше, ніж оборона Сталінграду і Москви у роки Другої світової війни. Це більше, ніж інколи триває ціла війна.
Народ України був вражений стійкістю, відвагою і самопожертвою наших воїнів. Вороги прозвали цих героїв "кіборгами”. Про них повідомляли засоби масової інформації по всьому світу.
Операція по обороні Донецького аеропорту була розпочата українськими військами у травні 2014 року. У той час на території Україні ще не було бронетанкових частин Російської Федерації, і вогневий контроль за кордоном зберігався в руках українського командування. Військові готували операцію з перекриття державного кордону головними силами армійського угрупування. Тому контроль за аеропортами Донецька, Краматорська та Луганська був важливим завданням – щоб не перетворити їх на зручні канали перекидання російських військ в Україну.
Російське командування прекрасно розуміло важливе значення аеропортів для забезпечення логістики ЗС України. Командувач оперативним командуванням "Південь” генерал Р.Хомчак, враховуючи ключове значення аеропорту Донецька як вузла комунікацій, перекинув на його прикриття близько 150 військовослужбовців – сили третього полку спеціального призначення з Кіровограда. Керівництво аеропорту суворо попередило спецназ – у жодному разі не заходити в новий термінал, щоб не лякати пасажирів міжнародних рейсів озброєними солдатами і не заважати роботі. У результаті в ніч 26 травня новий термінал і підходи до аеропорту були захоплені ударними формуваннями російських спецслужб в Україні – батальйоном "Восток”, загонами Здрилюка і "Оплоту”, з числа колишніх і діючих співробітників спецпідрозділів ГРУ і ФСБ РФ та чеченців.
У бою 26 травня кіровоградці при ефективній підтримці авіації розгромили противника, залишки російських загонів в паніці покинули аеропорт. Було знищено значну кількість терористів та російських спецназівців, включаючи інструктора Центру спеціального призначення ФСБ РФ Сергія Ждановича. Аеропорт Донецька став контролюватися українськими військовими.
Ведучи бої з сепаратистами, українські війська не змогли здійснити операцію з блокування державного кордону, оскільки в районі Ізвариного в бої вступила російська артилерія і спецназ. Потім війська РФ почали наносити потужні вогневі удари і по іншим нашим військам вздовж кордону, і перекрити в цих умовах наземні підвезення стало неможливо. Після того як противник зберіг за собою контроль за приблизно 150 кілометрами держкордону, включаючи велику автомагістраль, і почалися масовані перекидання військ та постачання наземним транспортом, утримання аеропортів вже не мало стримуючого чинника для російської агресії. Однак, аеропорт міг стати плацдармом для наступу українських військ на Донецьк.
Незважаючи на те, що резервів для проведення ротації військ і для забезпечення безпечного підвезення, охорони тилів не було, українські воїни продовжували виконувати поставлені завдання у важких умовах. Ситуація в аеропорту стала критичною вже в липні – коли противник замкнув щільне кільце оточення. Постачання стало можливим лише по охоронному коридору, який був створений після того як ударна група сектора "Б” – кілька танків і БМП дев’яносто третьої бригади і штурмова рота батальйону МВС "Дніпро” захопили села Піски та Авдіївку.
З тих пір Піски – ключова позиція для утримання аеропорту, оскільки саме там формувалися групи для проривів конвоїв, і саме в цьому районі розміщувалася зведена артилерійська група сектору "Б”. Але найбільш запеклі бої в аеропорту, завдяки яким весь світ дізнався про українських "кіборгів”, розвернулися саме у вересні – відразу після настання перемир’я. Чому ж російські найманці, порушуючи домовленості атакували аеропорт в період перемир’я?
Причини безперервного штурму аеропорту не лише тактичні, а в першу чергу політичні. Спровокували штурм, як це не парадоксально, саме умови перемир’я. За результатами Мінських домовленостей протиборчі сторони повинні були створити розмежувальну 30-кілометрову зону між російськими загонами та українськими військами. Однак Росія не була зацікавлена в мирному врегулюванні в Донбасі, і Путін, очевидно, зробив усе, щоб повністю зірвати Мінські угоди.
Російське командування зосередило загони найманців при підтримці артилерії для захоплення ряду ключових об’єктів на лінії фронту. Путінські найманці не виконали жодного пункту мирного плану і не відвели свої війська в жодному з намічених пунктів, більше того – вони демонстративно не збиралися дотримуватися умов припинення вогню.
Причини відчайдушних атак на аеропорт цілком очевидні. Польові командири вирішили здобути демонстративну політичну перемогу. Вони кинули свої загони на лобовий штурм, щоб до моменту створення розмежувальної 30-кілометрової зони і виведення українських військ заявити, що українці самі не пішли, а аеропорт захоплений штурмом.
Російські спецслужби підігрівали конкуренцію і маніпулювали польовими командирами сепаратистів, щоб останні боролися за пріоритетне отримання постачання і фінансування з Росії, за високі пости в маріонетковому керівництві "ДНР”. Тому будь-які жертви найманців для "Гіві”, "Мотороли”, "Оплоту”, "Востоку” не мали ніякого значення – навпаки, вони використовували високі втрати як доказ своїх великих зусиль і для отримання додаткових поставок грошей і зброї з РФ.
В альтернативній реальності, яку вбиває в голови бойовиків російська пропаганда, це українці атакують в аеропорту, їх сили ослаблені, добити їх нескладно. За участь в атаках в аеропорту з судимих громадян "уряд” так званої "ДНР” знімав судимість, а решті обіцяв роботу і швидку демобілізацію. Живі хвилі недосвідчених і погано навчених терористів використовувалися для банальної розвідки боєм – вони відволікали вогонь української артилерії прикриття і захисників аеропорту, завдяки чому професійні російські найманці намагалися засікти наші вогневі позиції і вивести їх з ладу.
Позиції в аеропорту – це абсолютно відкрита місцевість, де можна було зайняти тільки спостережні позиції в окремих будівлях. Ці будівлі не можна утримувати великими силами оскільки при концентрації сил вони ставали зручною мішенню для артилерії і танків, тому могли бути великі втрати. У зв’язку з цим, оборона аеропорту представляла собою ланцюжок окремих спостережних постів, які викликали у разі потреби вогневу підтримку. Наші сили в будівлях аеропорту ніколи не становили більше 100-120 бійців, розкиданих по точкам.
Але найголовніше – це те, що спостережні пункти здійснювали корегування вогню артилерії. Саме вона дозволяла впевнено утримувати спостережні пункти аеропорту. Другим важливим фактором була бронетехніка. Велику загрозу для захисників аеропорту представляли атаки ворожих танків, які били прицільно прямою наводкою. Танк мобільний, артилерією його накрити важко. Тому в аеропорту було зосереджено 2 танки і кілька БМП для протитанкової оборони.
Після того, як противник почав бити по нашій бронетехніці в новому терміналі новими протитанковими керованими ракетами, схема підтримки була нашим командуванням змінена. У Пісках було розміщено танковий підрозділ, який завжди тримав у постійній готовності 3-4 танка. Для придушення ворожих вогневих точок і спостережних пунктів та для відбиття танкових атак наші танки швидко висувалися з Пісок.
Від околиці Пісок до нового терміналу – приблизно 2 кілометри. Це найкоротший шлях. Але наші могли надавати підтримку і з бази в Опитному – це приблизно 3 кілометри. Відстань невелика. Але проблема в тому, що як шлях з Пісок, так і шлях з Опитного добре контролювався противником.
Таким чином, українські військові утримували позиції в аеропорту насамперед завдяки взаємодії артилерії і бронетехніки із захисниками будівель аеропорту і завдяки можливості негайно надати підтримку резервами. Але ускладнюючим фактором був тиск з флангів.
Під час оборони аеропорту всі українські та міжнародні ЗМІ та значна частина європейських спостерігачів саме так повідомляли про те, чому російські військові разом із сепаратистами з "ДНР” прикладали стільки зусиль, щоб захопити Донецький аеропорт.
Gazeta Wyborcza. Путіну потрібен аеропорт Донецька, щоб змусити Київ визнати "ДНР”. Захоплений аеропорт Донецька повинен був стати для президента Росії Володимира Путіна головним козирем на переговорах з Україною і Заходом про визнання так званих "ДНР” і "ЛНР”.
Кремль хотів продемонструвати, що терористичні республіки – це серйозна сила, з якою треба розмовляти. Заодно Путін хотів змусити Київ забути про членство в ЄС і НАТО. Звідси й численні атаки на аеропорт і заяви командування сил бойовиків про його захоплення. Але успішна оборонна операція в аеропорту Донецька поклала край цим "надіям” росіян. Українська армія показала, що здатна "дати росіянам в зуби”.
Видання Die Welt писало, що результат війни в Україні вирішується в аеропорту Донецька. Аеропорт стане дуже важливим центром звільнення всього міста. Якщо ж він дістанеться терористам, то тут вони зможуть швидко отримувати забезпечення з Росії. Тоді не виключено, що українським військовим доведеться відступити і зайняти оборону десь в Харкові під загрозою вторгнення.
У Раді національної безпеки і оборони України пояснювали, чому бойовики наполегливо штурмують Донецький аеропорт. Якщо вони не захоплять його, то відповідно до Мінських домовленостей, будуть змушені прибрати важке озброєння з половини Донецька.
Починаючи з вересня, основні втрати захисників аеропорту припадали на артилерійські обстріли наших сил підтримки в Пісках, і на колони, які проривалися до нового терміналу.
Російські загони спробували атакувати аеропорт в лоб, але дії штурмових груп не принесли противнику успіху. Диспетчерська вишка і новий термінал панували над місцевістю, і наші коригувальники негайно викликали вогонь, а невеликі групи раз за разом знищувалися захисниками терміналу. Сховатися на відкритій місцевості було неможливо, виявлення штурмової групи на відкритій місцевості означало її знищення. Атаки в жовтні припинилися, оскільки поступово були вибиті всі штурмові загони російських найманців.
Артилерія підтримки з Пісок давно пристріляла все орієнтири і накривала противника дуже швидко і дуже точно, а наші бійці займали приховані позиції в руїнах і могли вести раптовий і точний вогонь. Про сотні убитих бойовиків свідчать багато захисників аеропорту. У інтерв’ю тижневику "Дзеркало тижня” кулеметник 93-ї бригади Олександр Сергєєв заявив: "Якби росіяни хоч раз побачили купи трупів своїх співвітчизників навколо аеропорту, побачили, як бродячі собаки глодають людські кістки, вони б назавжди зненавиділи цю війну”.
Велику роль у захисті аеропорту зіграло те, що керували обороною у вересні-жовтні офіцер третього полку спецназу полковник Т., а кістяком оборони були 30 кадрових спецназівців. Третій полк обороняв аеропорт з самого початку, з травня, і досконально знав місцевість і інфраструктуру аеропорту, що давало великі переваги перед противником. Велика загроза захоплення аеропорту була протягом 12-30 вересня. У той момент противник почав масовані атаки аеропорту, а посилити наших бійців було просто ніким.
У цей час захисникам аеропорту довелося залишити ряд вигідних спостережних пунктів в аеропорту через брак сил.
Не можна не відзначити добровольців "Правого сектора” – моменти штурмів аеропорту у вересні, коли виснажені багатомісячної облогою підрозділи піддавалися найпотужнішим атакам, і не було ніяких резервів для посилення наших бійців, в аеропорт добровільно прорвався взвод "Правого сектора”, що вніс свій неоціненний внесок в оборону аеропорту.
У жовтні 2014 року на посилення в Піски та аеропорт перекинуто підрозділи 95-ї та 79-ї аеромобільних бригад, 74-го розвідувального батальйону, добровольчого батальйону "ОУН”. Це дозволило домогтися рішучого перелому – свіжі сили нарешті здійснили ротацію, і рота 93-ї бригади і три групи 3-го полку спецназу нарешті вийшли з аеропорту після трьох місяців безперервних боїв без ротації. Вийшли не всі – незадовго до виходу при відбитті танкової атаки героїчно загинув командир роти 93-ї механізованої бригади капітан Сергій Колодій, який обороняв аеропорт з 1 серпня. У вересневих боях смертю хоробрих загинув командир групи спецназу старший лейтенант Євген Подолянчук – один з кращих офіцерів третього полку, один із захисників-ветеранів, який обороняв Донецький аеропорт, починаючи з першого бою 26 травня. Полковник третього полку Т. – позивний "Редут” відмовився покинути аеропорт по ротації і залишився керувати боєм – він був поранений в наступних боях та евакуйований вже після отриманих серйозних поранень.
Оскільки українські підрозділи не посилювались, то довелося залишити будівлі, які стояли поблизу нового терміналу. В результаті у жовтні противник змінив тактику – почав просування на флангах. Російські передові пости були розгорнуті в районі монастиря поблизу Пісок і в селищі Спартак, та посилені танками і протитанковими засобами. Одночасно у листопаді противник відмовився від штурмів, і в аеропорту почалася позиційна війна. Росіяни займали окремі будівлі, і почали замість атак намагатися просочуватися в будівлі навколо нового терміналу, а потім і в сам новий термінал, вести війну снайперів і коректувальників, коротких нальотів і обстрілу з танків.
З другої половини листопада Донецький аеропорт та навколишні поселення обороняли бійці 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади, які завдяки своїм успіхам при знищенні бойовиків у першій половині грудня, зокрема російських спецпризначенців, стали відомими на весь світ.
У січні 2015 року в обороні нового терміналу брали участь бійці 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади.
Усім плануванням, коригуванням, просуванням, запасними позиціями займалися регулярні війська Російської Федерації. Особливо відчувалося, що воюють росіяни, коли починалися вогневі нальоти. Під прикриттям "перемир’я” противник перехопив наші комунікації, і отримав серйозну тактичну перевагу, - тепер нашим підрозділам в аеропорту загрожувало реальне повне оточення. Як тільки операція по оточенню нового терміналу була завершена, 15 січня 2015 року противник тут же спровокував бойові зіткнення і приступив до атаки на новий термінал.
Оскільки противник зайняв вигідні позиції, то втримати новий термінал було практично неможливо. Тому українське командування прийняло рішення атакувати противника в районі монастиря під Пісками і в Спартаку, щоб забезпечити фланги і розблокувати аеропорт. Однак, багато з того, що планувалося не вдалося зробити.
16 січня 2015 року в аеропорту почалося пекло для бійців: бойовики підірвали термінал, після чого бетон завалився, поховавши під собою 51 українського героя. Після підриву противником останнього приміщення в аеропорту і падіння останньої стіни 22 січня остання невелика група наших бійців залишила руїни терміналу, в якому вже не залишилося стін, які можна було обороняти. Бетон і сталь не витримали, а наші бійці витримали. Без води і їжі, у холод і під постійними обстрілами, не маючи змоги відпочити вони захищались…
Смертельне протистояння тривало 242 дня.
Незважаючи на відступ останніх захисників безпосередньо з території Донецького аеропорту, позиції українських сил проходять у безпосередній близькості до нього, а тому бойові дії різної інтенсивності тривали протягом усього 2015 року і тривають сьогодні.
Подвиг українських захисників знайшов відображеннях у творах мистецтва, зокрема, побачили світ поема В. Тимчука "Донецький аеропорт” і роман С. Лойка "Аеропорт”. Про бої в Донецькому аеропорту та про його захисників Л.Кантер та І.Ясній створили повнометражний документальний фільм "Добровольці Божої Чоти”. В Україні проведено ряд фотовиставок, опубліковано ряд віршів.
Дехто запитує: чи не логічніше було б залишити Донецький аеропорт?
Все це не даремно – жодна крапля крові. Війна триває. І те, що ми залишили руїни аеропорту абсолютно нічого не змінює. Боротьба триває, і заради пам’яті тих, хто бився до кінця в новому терміналі, ми будемо битися, і ми переможемо.
Так, з аеропорту наші військові відійшли, але знекровивши противника. Він зазнав серйозних втрат. Ми позбавили його потенціалу для ведення подальших активних наступальних дій. А його плани поширювалися набагато глибше, враховуючи інформацію, отриману розвідкою. Планувалося оточення нашого угруповання з замиканням в районі Очеретяного. Можливий успіх противника дав би йому можливість відсунути лінію зіткнення на 30-40 кілометрів, зменшивши загрозу обстрілів району Донецького аеропорту, околиць Донецька. Успіх на Авдіївському напрямку забезпечив би противнику можливість створити плацдарм для подальших наступальних дій. Але завдяки мужності наших бійців і жорсткому утриманню зайнятих рубежів і позицій противник далі не пішов. Утримуючи аеропорт, наші герої змусили противника відмовитися від подальших наступальних дій. Це було головне завдання, і вони його виконали.
Не слід забувати про звірства російських найманців. Згадує кіборг Олександр Скрипнюк: "Коли бойовики оточили руїни одного з приміщень аеропорту, то майже всі ми вже були поранені або контужені, Тому "браві командири” ополченців "Гіві” та "Моторола” почували себе в безпеці. Кількох тяжкопоранених "кіборгів” бойовики добили ще в аеропорту. А решту кинули в підвал будівлі, схожої на військову частину. Конвоїри почали питати: "Хто з вас кулеметник?”. Один з "кіборгів”, до якого товариші зверталися по імені Ігор, озвався: "Я кулеметник”. З цим бійцем я майже не був знайомий. Він практично не постраждав при штурмі аеропорту і явно бажав відвернути увагу від своїх покалічених побратимів. Його стали бити, потім забрали на допит і повернули жорстоко побитим. Слідом у приміщення увійшов чоловік, котрий назвався лікарем. Він запитав, чи не потрібна комусь допомога, а побачивши ледь живого Ігоря, сказав: "Тут, напевно, "швидка” потрібна”. Раптом пролунав постріл, і я почув, як "Моторола” сказав: "Вже не потрібна”, – пізніше дізнався, що загиблий боєць – Ігор Брановицький”.
Хочеться згадати кожного героя, хто обороняв Донецький аеропорт. Це спецпризначенці, десантники, піхотинці, танкісти, розвідники, інженери, медики, бійці добровольчих батальйонів …
27 січня 2015 року Президент України Петро Порошенко нагородив танкістів, які 22 січня забезпечували вихід українських підрозділів з оточення у аеропорту. Було нагороджено: лейтенанта Євгена Гончара орденом Богдана Хмельницького III ступеня, сержанта Костянтина Балтаргу, солдата Володимира Суханіна та навідника солдати Дмитра Триногу орденом "За мужність III ступеня”, а також командира роти снайперів 95-ої аеромобільної бригади старшого лейтенанта Євгена Гончара.
За виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка” отримали: командир роти вогневої підтримки старший лейтенант Іван Зубков (у січні 2015 року брав участь у деблокуванні підрозділів, що боронили Донецький аеропорт . Під час одного з боїв він викликав вогонь артилерії на себе, прикривши відхід підрозділу. 20 січня 2015 року останній раз виходив на зв’язок та повідомив, що лежить під завалами. Загинув унаслідок підриву бойовиками другого поверху нового терміналу); молодший сержант медичної служби ЗС України І́гор Зі́нич (з 17 грудня 2014-го - на території Донецького аеропорту. Протягом останніх днів боїв перед підривом терористами нового терміналу Донецького аеропорту Зінич рятував життя поранених за таких умов, коли бійців неможливо було вивезти під обстрілами, був і сам поранений. 20 січня 2015-го загинув під завалами в новому терміналі).
30 грудня 2015 року Президент України Петро Порошенко, ураховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною Івана Зубкова та зважаючи на зразкове виконання поставлених завдань особовим складом, своїм указом постановив присвоїти ім’я Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова 90 окремому аеромобільному батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.
Україна повинна вести мирні переговори, але якщо ворог їх порушує, ми зобов’язані продовжити війну і вести її компетентно, професійно, відповідно до військової науки. Ми зобов’язані показати, що всі спроби Росії атакувати в Донбасі отримають гідну відсіч. Безліч прикладів такої ефективної боротьби дала нам легендарна оборона Донецького аеропорту.
Наші відважні воїни героїчно тримали оборону Донецького аеропорту, який став символом мужності і героїзму. Українськими кіборгами прозвали вороги цих героїв. Цей подвиг буде викарбуваний золотими літерами в літописі української бойової слави.
Анна Марковская
1 комментарий