Я дивився як падає сніг,
Чомусь сльози котились по віях.
Вже не раз бував збитим я з ніг,
І не раз вітер в спину повіяв.

Я тікав від проблем, від думок,
І ви знаєте, втік я красиво.
Так чому тоді в горлі комок?
Чому доля все пише курсивом?

Я тікав під холодним дощем,
І тікав, коли сонце світило.
Ворогів розбивав своїх вщент,
А вони позаходили з тилу.

Ще не скоро покриє роса
Ті поля, де іскриться колосся.
Самий більший мій ворог – я сам,
І від нього втекти не вдалося.