ВСЕ НОВОСТИ:

Бійцям і командирам гвардійського 20-го окремого присвячується

Бійцям і командирам гвардійського 20-го окремого присвячується
 
Українська публіцистика наповнена оповідями з початкового періоду війни, в яких героїчні бійці своїми грудьми й ціною свого життя спиняють ворога, в той час як військове командування, а часто і командири середньої ланки, виявляються недолугими, нездатними виконати свою роль і обов'язки командира в бою, а інколи й просто боягузами. Я чітко пам'ятаю ту існуючу у військах тотальну недовіру до командирів і начальників та пануючий загальний панічний настрій "насслівають". Так, слід чесно визнати, в цих історіях присутня значна доля правди. Початковий етап цієї війни різко й чітко проявив кризу української кадрової армії мирного часу, що була виражена в кількісній недостатності, моральному розкладанні й професійній деградації основного кістяка її генеральського та офіцерського складу.

На цьому фоні наступальні бої 20-го ОБ ТрО по визволенню міст Красногорівки й Мар'їнки стали прикладом органічної єдності командирів, сержантів і солдатів батальйону в ході виконання поставлених бойових завдань. Професіоналізму командирів, свідомості, бойового духу, патріотизму, готовності до самопожертви бійців, їх взаємної довіри.

Крім морально-вольових якостей особового складу, на той час не було ніяких інших передумов для успіху цього наступу. Батальйон на той час не пройшов необхідного бойового навчання й злагодження. На це просто не було надано часу. Після завершення прийому мобілізованих 1-2 травня, встигнувши тільки сформувати підрозділи й отримати зброю та боєприпаси, вже 7 травня одна з рот була відправлена в Маріуполь, де вже 8 травня прийняла перший переможний бій, і де ми зазнали перших втрат. А вже до 12-15 травня весь батальйон був у зоні АТО. Проте, слід зауважити, що ще на початку свого формування 20-й батальйон став дещо особливим, привнісши певне ноу-хау в процес розбудови Збройних сил України, показавши один з правильних шляхів для їх подальшого розвитку. Який,проте, залишився не поміченим, похереним високим армійським командуванням, як і більшість добрих починань, які експромтом народжувались у той час у мобілізованих армійських лавах… Справа була в тому, що волею командира батальйону "Сідого" й за підтримки на той час голови Дніпропетровської облдержадміністрації І. Коломойського ми примусили комплектуючі військкомати до такої роботи, коли ми приймали у них тільки тих людей, яких ми відбирали з наданого ними контингенту самі, за тими критеріями, які нам на той час здавалися правильними. Як показав час, ми помилялися не набагато, а вибраний шлях комплектування батальйону на той час був єдино правильним, що абсолютно не втратив своєї актуальності та привабливості й на сьогодні. І незважаючи на жалібне скиглення військкоматів, решту призовників ми повертали їм, вимагаючи поставки інших. Таким чином батальйон був сформований на напівдобровільній основі, що й стало в подальшому запорукою його боєздатності, яка різко в кращий бік вирізнялась на фоні сусідніх армійських підрозділів.

Батальйон на той момент не мав практично ніякого (за винятком єдиного маріупольського бою) бойового досвіду. Понад два місяці ми простояли на блокпостах на другій, а потім на першій лінії. Жодного серйозного оборонного бою на той час не було проведено, а потрібно ж було йти в наступ, та ще й штурмувати міста. Найскладніший вид загальновійськового бою! Батальйон на той час своєї бронетехніки й артилерії не мав, будучи по факту легкоозброєною піхотою. Даних розвідки про противника не було ніяких. Красногорівка для нас була терра інкогніта. Скільки там було сепарів - 100, 200, 500? Яка їх структура, озброєння, боєздатність? Система оборони була відома досить приблизно - лише основні опорні пункти противника на західній, південній і північній околицях міста. Понад те, навіть штурмову групу в батальйоні зібрати було проблематично, оскільки батальйон одночасно продовжував утримувати дугу Піски, Карлівка, Желанне Друге, Остре, Максимільянівка, і цього завдання з нас ніхто не знімав. Отак тоді керував військами сектор "Б" із свого далеку, наказуючи вести наступ необстріляному легкоозброєному батальйонові невідомо на кого, одночасно при цьому продовжуючи утримувати широку смугу фронту. Ба більше, їх початковий наказ передбачав, як заправському штурмовому батальйону, завдання одним махом захопити Красногорівку і Старомихайлівку разом з шахтою Абакумова.

Ось в таких складних умовах командуванню батальйону довелося приймати рішення на наступ. І не ставлячи під сумнів хоробрість та відвагу наших бійців, з впевненістю можу сказати, що саме завдяки тактично грамотним рішенням командира батальйону штурм Красногорівки, і трохи пізніше Мар'їнки, досягли успіху. Ці бої стали наочним прикладом того, як важлива для успіху у бою роль наявності професійно підготовленого командира, командування в цілому.

Більш реально оцінюючи можливості батальйону, я переконав командира в свою чергу переконати керівника сектору "Б" в доцільності обмежитись штурмом Красногорівки. Мої розрахунки показували, що нам не вистачало для одночасної чи послідовної атаки ще й Старомихайлівки з Абакумова додатково однієї роти. Тієї роти, яка була розтягнута на утримання широкої смуги відповідальності. Ех, якби була тоді можливість зосередити для наступу весь батальйон... Ми й так ризиковано познімали підрозділи й оголили більшість напрямків. Але напрямок на Курахово й Піски залишити не могли. Сектор Б затіяв той наступ, очевидно не маючи ні резервів, ні ударних (штурмових) підрозділів, ні притомного замислу, ні твердого керівництва, ні розуму…

Для штурму міста нам вдалося зосередити стрілецьку роту в повному складі, першу роту охорони без взводу, другу роту охорони без двох взводів. Всього шість піхотних взводів, 150 - 160 бійців. Командуванням сектору ми були посилені двома танками, одною БМП-2, двома розрахунками ЗУ 23х2, мінометним взводом (2 справних міномети) з складу 93 та 51 бригад. Однак пошкоджена БМП-2 участі в бою не брала. Також на наше посилення було направлено групу з 10 чол. з 3-го полку СпП та 40 чол. нібито обстріляних бійців з "Правого сектору" і "Донбасу". Лише потім із соцмереж я дізнався, що багато хто з них ішов у той бій також вперше… Дійсно неоціненну роль в тому бою зіграло те, що командування сектору посилило нас командно- штабною машиною Р-145 "Чайка" з ретранслятором та комплектом переносних радіостанцій "Моторола", які забезпечили нам стійкий зв'язок і управління боєм. Ці станції тоді були новинкою. Якби не вони, нам прийшлось би керувати боєм, як тоді водилось, за допомогою мобільних телефонів і сигнальними прапорцями...

Вихідним рубежем для наступу стала пануюча висота на північ від Красногорівки, яку наша стрілецька рота захопила декількома днями раніше, зайнявши охоплююче положення відносно Красногорівки з півночі. Там, на тій висоті, ми вперше дізналися, що таке мінометні обстріли противника. Але, на щастя, ці перші обстріли великої шкоди нам не завдали, ставши лише приводами для поступового психологічного втягування бійців і командирів у справжню бойову обстановку.

Наступ був спланований на 1 серпня 2014 року. На цей час ми зосередили у вихідному районі свою ударну групу, прибули 40 чоловік посилення. Атака затримувалась, оскільки очікували прибуття більш потужної бронегрупи під керівництвом "Кинджала". Але її прибуття все більше затримувалось, час почав перевалювати на другу половину дня, і ми вирішили атакувати тими силами, які є. Тим більше, що вибраний час сприяв успіху атаки, оскільки сепари, якщо й очікували наступу з ранку, до другої половини дня вже явно розслабились і знизили пильність.

Замисел наступу передбачав здійснення глибокого обхідного маневру з північного сходу і атаку міста з найменш очікуваного ворогом напрямку - зі східного, з тилу. Безпосередньо на штурм міста спрямовувалась стрілецька рота, як єдиний на той час підрозділ батальйону, що мав хоч якийсь бойовий досвід у вигляді того сумбурного бою в Маріуполі ще на початку травня. Рота утворювала дві штурмові групи, кожна з яких посилювалась танком і групою 20 чол. "донбасівців" і "правосеків". Перша штурмова група під керівництвом заступника командира батальйону "Дайвера" атакувала центральну частину міста, друга штурмова група під керівництвом командира роти "Жетона" атакувала південну частину - промислову зону. Північну околицю прочісувала розвідувальна група 3 полку СпН, що діяла в наших інтересах. Нештатна розвідувальна група батальйону в кількості 4 чол. ("Білий", "Чорний", "Гор" і "Шах") вела відволікаючі й сковуючі дії проти оборони противника по західній околиці міста, одночасно коригуючи вогонь мінометників по опорному пункту противника в районі "Собачої гірки". Артилерія 51 омбр, з якою була налагоджена взаємодія, здійснювала артилерійський наліт по нечисельних відомих об'єктах оборони противника, зокрема по великому блокпосту на залізничному переїзді на південній околиці Красногорівки. Одночасно з цим, підрозділи першої й другої рот охорони, виконавши такий же обхідний маневр слідом за штурмовими групами, утворювали зовнішній фронт оточення, з метою не допустити підходу резервів противника та відбиття його можливих контратак з району Старомихайлівки в тил нашим штурмовим групам.

Виведення штурмових груп в обхід Красногорівки на рубежі переходу в атаку здійснював начальник розвідки батальйону "Грек", який вже на той час знав цю місцевість. Батальйон пішов в атаку на автомобілях - "вахтовках", мирних труженицях, які стали до військового строю за мобілізацією, як і їх теперішні пасажири… Іншого транспорту у нас на той час не було, крім цивільних автобусів, які ще менше підходили для атаки.

Початок наступу, як на диво, пішов чітко за планом, далася взнаки ретельна, як за тих умов, його підготовка. З початком висування штурмових груп на визначені рубежі розпочала вогонь підтримуюча артилерія 51-ї бригади, розвідувальна група батальйону приступила до відволікаючих дій на західній околиці міста. Артилерія на цей раз вела вогонь досить влучно, накрила південний блокпост противника, на якому розпочалася сильна пожежа. Мінометники "самовари" в свою чергу влучним вогнем розігнали групу противника в районі "Собачої гірки" на західній околиці. Штурмові групи, здійснивши обхідний маневр, були виведені в тил противнику і вийшли на рубіж спішування. Далі атака розвивалась пішим порядком. Після початкових блукань на незнайомій місцевості штурмові групи вийшли на вказані напрямки та приступили до зачистки міста. Відразу ж за ними висунувся зовнішній заслон - два взводи 1-ї роти охорони з двома розрахунками ЗУ23х2, які перехопили дві дороги й зайняли оборону фронтом на Старомихайлівку, в майбутньому ставши нашими опорними пунктами "Волга" і "Лісник". Туди ж висунувся й резерв батальйону - взвод 2-ї роти охорони, під керівництвом командира роти "Форда" і заступника командира роти "Штурмана".

Організована оборона противника в Красногорівці розвалилася відразу. Дізнавшись про атаку з тилу та своє стрімке напів-оточення (тимчасово ще залишався вихід на південь, в сторону Мар'їнки), дезорганізовані влучними артилерійськими нальотами, почувши грізний гуркіт наших двох танків, сепари почали просто розбігатися й роз'їжджатися дрібними групами з Красногорівки або ховатися по дворах в самому місті. Опір противника був фрагментований і епізодичний. Лише окремі автоматники противника намагалися вести вогонь на окраїнах міста та на його вулицях, й з вікон автомобілів, на яких вони проривались в бік Старомихайлівки. Пару таких автомобілів "скосив" один з приданих зенітно-артилерійських розрахунків 51-ї омбр.

В цілому штурмові групи пройшли місто й промислову зону зі сходу на захід, практично не зустрічаючи опору. Деякий сумбур в хід бою внесли придані групи "правосеків" і "донбасівців", які відразу ж по вході в місто забули про спільний план дій і взаємодію, відокремились і почали діяти на свій власний розсуд та хаотично пересуватись по місту, утворивши реальну небезпеку "дружнього вогню". Який і відбувся у їхньому ж виконанні вже з наближенням сутінок, коли вони обстріляли й знищили одну з наших вантажних машин…

Чи не найбільшим бойовим зіткненням в ході цього штурму став бій в районі міського військкомату, головного місця базування бойовиків, наслідком якого стало взяття чисельних військових трофеїв в вигляді різноманітної зброї. Після прочісування міста, штурмові групи вийшли на вказані ділянки на південній околиці міста, де закріпились, завершивши таким чином утворення лінії оборони визволеної Красногорівки.

Проте один з епізодів бою показав, що якби "сепари" зберегли б самовладання і не розбіглись, у них були б шанси відбити атаку. Оскільки наші бійці на той час були в масі своїй не обстріляними, на одному з напрямків лише одному сепарському автоматнику вдалося зупинити просування одного з наших взводів, на тривалий час притиснувши їх до землі. Лише мужність і хоробрість командира відділення прапорщика Корнія Станіслава Семеновича, прекрасної людини, зараз вже покійного, дала змогу підняти моральний дух бійців взводу, вогнем у відповідь подавити вогневу точку противника й продовжити просування взводу вперед.

Дещо пізніше, оцінивши добуті відомості про противника, його систему оборони, взяті трофеї (міномети, гранатомети, кулемети), я прийшов до висновку, що сепари намагалися обороняти Красногорівку силами не менше 60 - 70 чол. пристойно озброєних бойовиків, утримуючи три опорні пункти (на західній, північній та південній околицях міста), та базуючись як мінімум ще в двох місцях на території міста (у військкоматі та в школі в північній частині населеного пункту). Але раптовість атаки, здійснення глибокого обходу його оборони і удар з тилу спричинили в їх лавах відверту паніку та примусили до втечі. Це саме те, що називається тактика, наука про водіння військ в бою. І тому видима легкість бою та досягнутого результату, без героїчного надриву і втрат від вогню противника, не повинна вводити нікого в оману. Просто 20-й батальйон територіальної оборони (Дніпропетровської області) Збройних сил України в той день, 1 серпня 2014 року, виконав своє бойове завдання блискуче, від командира батальйону до останнього бійця. Але як в цій військовій частині повелося з того дня і надалі - скромно і без пафосу інформаційного піару.

Але 20-й батальйон ніколи не галасував і не піарився. Ми намагались спокійно, без істерик, достойно робити свою чоловічу роботу на цій війні, одночасно, як тільки це було можливо, зберегти життя своїх бійців, уникнути невиправданих втрат. Це була узгоджена позиція командування батальйону, яка була прийнята всім особовим складом. Геройствування та випендрьож в батальйоні особливо не вітались, але ми свою справу знали міцно, ворогу в зуби не дивились, спуску йому не давали, за завойовані свої позиції тримались міцно. І намагалися стояти, незважаючи на будь-які внутрішні протиріччя, один за одного, командир за підлеглого, підлеглий за командира, горою. На цьому й завоювали повагу не тільки у сусідніх частинах і підрозділах, не тільки у місцевого населення, а й у ворога, який неодноразово визнавав високу боєздатність і виняткову стійкість у бою 20-го батальйону.

До речі, недавно дізнався, що в рядах сепарської бригади "Восток" і донині існує підрозділ "Красногорівка", учасники та послідовники того епічного "драпу" й наступних чисельних спроб "реваншу".

Результати й досвід того бою 1 серпня 2014 року по визволенню міста Красногорівки вважаю дуже важливими. Перше і головне, для держави і українського народу було звільнено від влади найманців й місцевих люмпенів, практично без втрат, місто Красногорівка. По-друге, в ході цих боїв за оволодіння містами Красногорівка й Мар'їнка, та подальших оборонних боїв за їхнє утримання, в повному сенсі цього слова народилась боєздатна військова частина Збройних сил України і прекрасний військовий колектив - 20-й окремий батальйон ТрО, нині - 20-й окремий мотопіхотний батальйон. Народилась віра бійців і командирів в самих себе, свої можливості, довіра бійців до своїх командирів, і віра командирів у своїх бійців - саме та взаємна віра й довіра, яка й утворює та скріплює військові колективи, надаючи їм спроможність виконувати тяжку й страшну бойову роботу на війні... Ну і останнє, тактичну схему цього бою хоч зараз можна включати до вітчизняних підручників тактики, для навчання майбутніх командирів.

Велике бачиться на відстані. Тому далеко не всі учасники тих боїв, зважаючи на їх швидкоплинність і зовнішню легкість, відразу зрозуміли всю глибину значення подій, що відбулися. В цих успішних наступальних боях народився 20-й батальйон, не як військова частина, а як злагоджений військовий колектив. Народились його Честь, його Гордість, його Слава. Народився той батальйон, який менше ніж за місяць став стрижнем стійкості української оборони на західно-донецькому напрямку. Коли в часи іловайської трагедії побігла правофлангова 51 бригада, коли "попливла" лівофлангова 93 бригада, 20-й батальйон, з легкою зброєю, без броні, часто без підтримки артилерії, мужньо і стійко стояв, під безперервними обстрілами, відбиваючи чисельні атаки противника, не відступивши з досягнутих рубежів ні на крок. Хоча підстав для паніки тоді було вдосталь - завдяки мобільному зв'язку й інтернету всі знали, що праворуч нікого нема, що ліворуч аж до Пісків неконтрольована дірка, й утримання самих Пісків під загрозою… Але Честь і Слава батальйону, що були завойовані в серпневих боях, не дозволили панікувати й відступати місяцем пізніше. В цих боях загартувалися наші бійці й командири, і стали не люди - кремінь.

І хай мене тисячу разів запевняють диванні теоретики й військові експерти, що сила армії визначається кількістю танків, бронетранспортерів, гармат, гелікоптерів, літаків. Я з ними, як практик, ніколи не погоджусь. Бо вони не бачили, а я на власні очі спостерігав, як бігла 51-а бригада, розмальована патріотичними тризубцями, з усіма її танками, БМП, САУ, мінометами і "Градами", лише від однієї звістки про наближення росіян. А наш 20-й батальйон, переважно російськомовний, але від того не менш патріотичний, не маючи на той час фактично нічого з цього, з одними автоматами й РПГ, звільняв від руськомірської нечисті цілі міста, а потім стійко їх обороняв, не роблячи ні кроку назад. І нам було байдуже, хто перед нами - "шахтарі", "трактористи", росіяни, чечени, "востоки", "оплоти", "сомалі", "кальміуси", казачки чи які інші безумні свідки секти "руцкага міра". Всі вони побували перед нами. Тому я завжди і скрізь зі знанням справи буду стверджувати, що сила армії визначається наявністю та ступенем розвитку таких понять, як воїнська честь, доблесть, майстерність, злагодженість, військове братерство, взаємна довіра і віра в цінності та ідеї, за які вона воює. Або по-іншому, сила армії - в справедливих ідеалах, людях і злагоджених військових колективах.

На останок хочу від імені всіх своїх бойових побратимів першого складу 20-го батальйону виказати повагу нашим наступникам, що достойно перейняли й втримали завойовану нами Честь і Славу, вписавши в історію батальйону свої яскраві сторінки. Знову кинуті без відпочинку в червні цього року на найскладнішу на той час ділянку фронту в нашу таку знайому Мар'їнку, вони протягом більш ніж двох місяців витримували шалені обстріли й відбивали чисельні атаки противника, поклали значну кількість сектантів "руцкага міра" в навколишній "зеленці", примусивши їх згадати про забуту ними на цій ділянці повагу до 20-го мотопіхотного батальйону.

Слава Україні! Героям 20-го мотопіхотного батальйону слава! Країна мала дізнатися про вас.

Віктор Покуса, полковник

Больше комментариев на страницах газеты "ГОРОД Никополь" в соцсетях:

 facebooktelegram,  twitter,Google +, и видео на нашем канале: Канал на youtube


 

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

14 комментариев

Адимр 22 ноября 2015 02:57
Класическая локальная гражданская война, каких в истории не меряно. Несогласные с центральной властью граждане части територии страны взялись за оружие и решили создать государство со своими правилами жизни, заручившись поддержкой близкого по менталитету государства. В такой войне всегда в той или иной мере обеим сторонам военого конфликту помогают другие страны. Всегда и бойцы правительственой армии, и сепаратисты считают себя патриотами и освободителями, а другую сторону - извергами. Это классика. На сторонников обеих сил вешаются ярлыки, сыпятся плевки и оскарбления (каратели, ватники, укропы, бандиты и проч.). Пули тоже. И каждая сторона конфликта старается описать свой героический путь. НО В ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЕ НЕ БЫВАЕТ ГЕРОЕВ. Всегда страдают мирные жители, дети, женщины, старики, больные люди. И их случайно или намеренно убивают и правительственые солдаты, и сепаратисты, и наёмники противников. Отечественая война всегда объединяет граждан, а гражданская - разъединяет как в зоне фронтовой, так и вне её.
--------------------
Любіть Україну в собі, а не себе в Україні!
  • 0
Адимр 22 ноября 2015 03:59
P.S. Вооружёный сепаратизм - вне Конституции. Но в Украине он порождён антиконституционым вооружёным захватом власти. И тут у нас классика. Раньше такую революцию называли буржуазно-демократической, то есть народ делает революцию по причине тяжкого бытия и как лох ставит во власть богачей-проходимцев. А эти, штоб удержаться у власти, вешают лапшу на уши народа, организовывает их в покорное стадо кричалками-речовками, скачками, травлей на опонентов. От этих тронных барыг и нищета, и войны, и ненависть у одной части насилению к другой. Это условия существования этой власти// Што касаеца сепаратизма. Мы все оттуда. В Беловежской пуще был подписан сепаратный договор - и какие-то три бухих подонка разорвали по кускам государство СССР. А мы по сути согласились. И тем самым в конце концов превратили цветущую Украину в немощное в одно из беднейших в мире гос-во./ Што касаеца статьи. Написана нормально. Но большое видится на расстоянии. Мы тоже когда-то восхваляли и Щорса, и Пархоменко. Теперь разрешаем в них плевать. Поэтаму не исключаю, што действия 20-го батальона никому не припомняца или же потомки будут плевать на них. Извините, кому не понравица. Но такие мы от природы. О предательских чертах украинцев писал франц.учёный Боплан ещё в 18 веке
--------------------
Любіть Україну в собі, а не себе в Україні!
  • 0
Виталий Валерьевич 22 ноября 2015 07:55
Подписываюсь под каждым словом.
  • 0
Анатолій Сиротенко 22 ноября 2015 08:43
Про те, що на Сході громадянська війна, це цинічна пропаганда країни
агресора, що починалася з міфів про хунту, бендерівців, "правосеків" і
"розіп1'ятих" дітей, потім з'явився "народ донбасу" з "шахтарями і трактористами". Росія заздалегіть готувала агресію і її пропагандиська
індустрія постійно нав'язує тезу про громадянську війну, віправдовуючи
свою агресію. В період перемир'я провокує на воені дії, щоб спровокувати
наступ ЗСУ, тоді знову, як в травні 2014 вдертись на "допомогу" фейковим
трьох літерним республікам, що представляють "угнетёный народ донбаса",
від хунти і жидобендерівців. Хай Росія виведе своїх "трактористів і шахтарів", знову буде міжнародний кордон з РФ і ми самі дамо собі раду. Своїх захисників ми шануємо. Героям Слава!
  • +1
Копчик С. 22 ноября 2015 10:48
Цитата: Адимр
НО В ГРАЖДАНСКОЙ ВОЙНЕ НЕ БЫВАЕТ ГЕРОЕВ. Всегда страдают мирные жители, дети, женщины, старики, больные люди. И их случайно или намеренно убивают и правительственые солдаты, и сепаратисты, и наёмники противников.

Замечу данному "эксперту", что в любой войне страдает народ. Ракеты,снаряды,мины, которые беспорядочно сыпятся на населённые пункты, не выбирают между солдатом и ребёнком. Или Россия ведёт в Сирии гражданскую войну?! Россия спасает всю жизнь то Приднестровье от молдаван, То Осетию от Грузин, а теперь Украину от украинцев..циничней не придумаешь
Цитата: Адимр
Это классика.

Классика - это защита любым государством своих территорий,которые хотят захватить путем открытого вторжения или раскачиванием и вооружением сепаратистов, а в Украине комбинируют два способа.
Цитата: Адимр
В Беловежской пуще был подписан сепаратный договор - и какие-то три бухих подонка разорвали по кускам государство СССР. А мы по сути согласились. И тем самым в конце концов превратили цветущую Украину в немощное в одно из беднейших в мире гос-во

Отвечу Вам , вашей же фразой "Любіть Україну в собі, а не себе в Україні!",хотя её смысл для Вас не понятен, как мне не понятен Ваш аватар. СССР уже летело к пропасти.. это уже был Титаник.. И разворовывали Украину в первую очередь партийные боссы, которые и правили в Вашем горячо любимом СССР.. Так же они разворовывают и Россию..
Цитата: Адимр
взялись за оружие и решили создать государство со своими правилами жизни, заручившись поддержкой близкого по менталитету государства.

Какое государство???!! С первых дней убивали за украинский флаг, а вешали российский..Вот такие оборотни с украинской символикой на щеке, но с гнильцой в душе, хуже врага на поле боя. Враг в бою, не скрывается, а эти подливают словечки и готовы всадить нож в спину. Вы там, про менталитет заикнулись... Так вот, чем быстрее мы уйдём от такого менталитета, тем быстрее моя страна окрепнет и духовно и экономически.
  • 0
Адимр 22 ноября 2015 12:50
Копчик, ты грязными словами оскорбил и меня, и мнение, которого придерживаюца как минимум 90% никопольчан. Это плохо. Возражай но не давай оценку человеку. Все помои возьми назад себе. Здоровья тебе и физического, и душевного. На войне пригодица.
--------------------
Любіть Україну в собі, а не себе в Україні!
  • 0
Спар таккк 22 ноября 2015 12:52
Сколько людей,столько и мнений.Согласен с Адимр(действительно неудобное имя,наверное абривиатура),который зрит в корень,как учил Козьма Прутков.С чего все началось[quote=Адимр]P.S. Вооружёный сепаратизм - вне Конституции. Но в Украине он порождён антиконституционым вооружёным захватом власти.конец цитаты.
А ведь был еще один вариант,мирный,сейчас,по-чему то про него никто не хочет вспомнить.Диктатор подписал,все требования митингующих и сдался.Через полгода выборы и митингующие ЗАКОННЫМ путем приходят к власти.Кто и зачем погнал диктатора из страны,мы узнаем лет через 50.Все тайное,однажды становится явным.Но у истории нет сослагательного наклонения.Изменить ничего невозможно.Но уроки вынести нужно.Иначе все время нас будут проходимцы ловить на удочку ура-патриотизма .Сея взаимную ненависть между соседями.
  • +1
Валерія 22 ноября 2015 13:16
За два года , уже пора было бы прозреть, что идет война с Россией. Страной лживой, подлой, агрессивной, готовой в злобе своей затопить нас кровью, стереть с лица земли.
Пишется новая история, новой Украины, настоящими патриотами и о них надо знать.

Разрешу себе несколько цитат из книги Михаила Слабошпицкого «Гамбіт надії» (Київ, вид. «Ярославів Вал», 2014):
Шамиль Басаев: « Ваша великоросійська мрія: сидячи по горло в лайні, затягнути туди всіх інших»
Алексей Заводюк: «Росія не перемогла фашизм у 1945 році. Вона його всиновила. Хлопчик виріс-світ жахнувся. Тільки на відміну від Гітлера, у хлопчика є атомна бомба»
Валерия Новодворская: «… Пока вы занимаетесь мирным демократическим строительством внутри Украины, на вас, как в романе Герберта Уэллса «Война миров», глядят очень холодные, очень недоброжелательные глаза. Не сомневайтесь: при первой же возможности, когда в Кремле поймут, что это будет стоить дешево, Россия займется юго-восточной Украиной всерьез»…, «Пока из Кремля не поступил приказ, не было никаких пророссийских митингов», « Откуда именно сейчас пошли эти настроения? Откуда взялся этот кошачий концерт, этот шабаш ведьм? Просто над этим поработала Россия – источник всяческих бед, провокаций и беспокойств. Специализация Кремля – разжигание гражданской войны на территории чужих государств».
Михаил Слабошпицкий «Майдан – це потужний ривок України від «совка», остаточний розрив того ланцюга, яким вона була прикута до Росії. Це воднораз принадний прецедент і для демократичної частини Росії, і для Білорусії. Це, зрештою, інфекційна загроза для імперії, яку Путін почав нарощувати, затягуючи колишні республіки в ярмо Митного союзу. Україна справді творить на терені СНД цивілізаційний розлом. Її успіх буде увертюрою до похоронів саме цієї – і саме такої- Росії. А далі Росія подавиться своїми шовіністично-імперськими амбіціями. Відбудеться те, до чого Росія весь цей час йшла. Те, на що вона справді заслужила».
  • 0
Анатолій Сиротенко 22 ноября 2015 17:33
До сусідів ходять у гості і поважають тих до кого прийшли, а не "від
жимають" шмат землі по сусідські, або кімнату, бо то вже не сусіди, а
рейдери, чи рекетири, а якщо зі зброею, то - то вже бандити.
Ці сусіди "захистили" брата, тепер захищають сестру і кому зажилось
щасливо після їх захисту, наприклад в Придністров 'ї, чи в Осетії.
  • +1
Алексей Савченко 22 ноября 2015 20:16
Я не считаю эту войну гражданской. Это - интервенция. Россия пытается решить свои геополитические проблемы руками марионеток. Это уже даже не требует доказательств - их полно. Однако, меня беспокоит позиция тех жителей города, о которых говорит Адимр. Вряд ли их 90%, конечно, но, как на меня, и 0,9% - уже чересчур много.
--------------------
"-Меня часто спрашивают, за что мы сражаемся? Могу ответить: Перестанем сражаться - тогда узнаете"
У. Черчилль
  • 0
democh 22 ноября 2015 20:24
МИР - это согласие, взаимопонимание, отсутсвие войны и ссоры. ,,Русский мир,, - это распространение идеи за счет глобализации общественых формирований и территорий. Чечня, Осетия, Приднестровье, АРК (Крым),украинский Донбасс ...,что дальше? Вы, Анатолий Васильевич правы - не знает никто.
  • 0
Гена 22 ноября 2015 21:53
Цитата: democh
МИР - это согласие, взаимопонимание, отсутсвие войны и ссоры. ,,Русский мир,, - это распространение идеи за счет глобализации общественых формирований и территорий. Чечня,

РФ должна была отпустить Чечню, также как Украина должна была отпустить Донбасс?
  • 0
Копчик С. 22 ноября 2015 22:01
Цитата: Гена
РФ должна была отпустить Чечню, также как Украина должна была отпустить Донбасс?

Чечня и Россия : Войны на протяжении веков. Разный менталитет, культура,вера,язык и национальность.. Донбасс и Украину, нельзя сравнивать с Чечнёй и Российской ФЕДЕРАЦИЕЙ..
  • 0
democh 23 ноября 2015 15:03
Самопровозглашенная Чеченская Республика Ичкерия была детищем чеченского народа, который ревлизовывал свое право на самоопределение. Республика признана не была, однако, гибкий дипломатический подход РФ увенчался Д оговором о мире и взаимопонимании между РФ и ЧРИ, подписанным Б. Ельциным в 1997 г. ситуация по Чечне была как бы немного отпущена. Но вскоре пришел новый царь, а с ним и очередная русско-чеченская война: тысячи убитых мирных жителей и вайнахов, до основания разрушенные города, кровь и слезы. Гена, эта картинка мне очень напоминает Донбасс, только теперь вайнахи вместе с росиянами отстаивают Русский мир на территории чужой для них страны.
  • 0

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.