Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в багатодітній селянській родині. Дитинство Дмитра Білоуса припало на часи голоду 30-х років, тому його сім’я, як і інші українці, тих часів голодували. Як згадував сам письменник: «Не їли лиш хвостиків з груш».
У Дмитра Білоуса, як і у інших українських дітей того часу, було важке дитинство. Його сім’я була дуже бідною. Дмитро Григорович казав: «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошв».
Мама Дмитра Білоуса була трудівницею. Батько був сільським мудрецем, порадником і заступником односельців, його навіть обрали народним суддею.
Коли малий Дмитро перехворівши висипним тифом, був на грані смерті, видатний педагог, старший брат Білоуса, запропонував забрати кволого хлопчика в комунарський гурт.У Харківській середній школі, де навчався Дмитро, літературу викладав Євген Григорович, брат Тичини. Дмитро потоваришував із його сином Владиславом і не раз бував у них в дома, у славнозвісному будинку письменників «Слово». Саме тоді у Дмитра Білоуса зародився великий інтерес до мови. Через все місто він їздив на заняття гуртка художнього слова при театрі робітничої молоді.В університеті з Дмитром Григоровичем вчилися Олесь Гончар, Григорій Тютюнник.
Війна безжально зруйнувала його всі плани, сподівання, надії. Добровольцем у складі студентського батальйону відправляється Білоус на фронт. Потім виснажливі бої під Києвом, важке поранення у 1942 році, перебування в госпіталі в м.Красноярськ.
Після одуження, Дмитро Білоус працює на радіостанції «Радянська Україна», що вела передачі для партизанів України. В цей період формувалась його творча індивідуальність, як поета – сатирика.
Дмитро Білоус писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.
У 1945 році закінчив Київський університет імені Т.Г.Шевченка та аспірантуру при кафедрі історії української літератури. Був заступником редактора журналу «Дніпро», завідував кабінетом молодого автора при спілці письменників України.
Перша збірка Дмитра Білоуса вийшла в світ 1948 року з назвою «Осколочним», автора гаряче підтримував тоді Остап Вишня. Потім було багато наступних збірок, останньою стала «За Україну молюсь».
Дмитро Білоус захоплювався болгарською мовою, він тридцять років працював у болгаристиці, чимало ним перекладено збірок поезій прозових та драматичних творів, книжок для дітей, фольклорних видань. Уряд Болгарії нагородив поета орденом Кирила і Мефодія І ступеня. Є у нього переклад драми Шекспіра «Міра за Міру», є чудові інтерпретації з російської, білоруської, литовської, вірменської, польської мов.
У зрілому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Написав багато дитячих віршів, загадок. Вийшло в світ багато його чудових книжок для дітей. Так книга «Безцінний скарб» вчить любити, плекати рідне слово, відчувати й пишатися своєю національною приналежністю, вивчати українську мову і думати про її майбутнє, а також майбутнє нації та держави.
За участь в естетичному вихованні дітей та молоді, багаторічну роботу в журі Всеукраїнського фестивалю мистецтв - «Майбутнє України - діти», Дмитро Білоус нагороджений медаллю «За - доброчинність» міжнародного доброчинного фонду «Українська хата».
Більше 60 років продовжувалося творче життя Дмитра Григоровича. Він був людиною, яка усією творчістю, усім своїм життям служила СЛОВУ. Він зберігав вірність українському слову, українській мові попри все. Були часи занепаду української культури. Зникали українські школи, не друкувалися українські книжки. А Дмитро Білоус продовжував оспівувати українське слово! Виступав із суворим засудженням тих, хто зраджував рідну мову.
Він крізь усе своє життя проніс любов до рідної мови, зберіг вірність їй, передавав її наступним поколінням.
Помер Дмитро Білоус 10 жовтня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
